...тоді якраз знімали "Тараса Бульбу" - він ходив на пари поголений налисо...
Як часто ми ведемо себе тупо: десь загальмували, десь протупили, десь засоромилися. А найстрашніше - коли просто лінь. Минулого жовтня ми з Вікою так і не привітали Леся Олександровича з 70-літтям. Збиралися. В той день у нас не було пар, наступного - хтось з нас не зміг, а потім вже якось і "невдобно" було.
Лесь Сердюк - яскравий спогад з Карпенка-Карого - посмішка, яка ніколи не закінчиться. І це не значить, що в нього весь час гарний настрій, чи що він ніколи не сварив нас - просто та широчезна посмішка з-під вус перекривала все. ще одне - глибина. глибина очей, думки, кожної хвилини глибина почуття. і безкрая широчінь - скільки зморшок - стільки й його душі.
Я не знаю, яким він був до нас. але в той щасливий рік, коли я вчилася в Сердюка, він був добротою, людяністю і справжністю, які ніколи вже не повторяться.
А ще він міг кричати і сваритися так, що мало не здасться, і ніколи не розлучався з люлькою.
А на мене казав - "мала".
Лесь Сердюк - яскравий спогад з Карпенка-Карого - посмішка, яка ніколи не закінчиться. І це не значить, що в нього весь час гарний настрій, чи що він ніколи не сварив нас - просто та широчезна посмішка з-під вус перекривала все. ще одне - глибина. глибина очей, думки, кожної хвилини глибина почуття. і безкрая широчінь - скільки зморшок - стільки й його душі.
Я не знаю, яким він був до нас. але в той щасливий рік, коли я вчилася в Сердюка, він був добротою, людяністю і справжністю, які ніколи вже не повторяться.
А ще він міг кричати і сваритися так, що мало не здасться, і ніколи не розлучався з люлькою.
А на мене казав - "мала".