Інтро. Герой.
То де ж він? Де той довбаний Іван Ургант (у червоних підарських черевичках), коли він прилетить до мене і змусить мене пити актімель щоранку замість того, щоб пити щовечора пиво, а потім ще й коньяк - проти ночі. Він зробить це і мені стане краще, мені неодмінно стане краще, напевне вже, що не через два тижні, може через місяць, два, три, півроку, але стане краще і буде краще, тільки так і назавжди.
Я хочу, щоб моє обличчя сяяло кінопосмішкою, я не хочу мати вигляд занедбаного водія молоковозу, котрий крім горілки не пив нічого вже років з двадцять. Я задовбався дивитися на цей світ крізь гамівну сорочку буденності, я відчувати під ногами кожен недопалок цього міста, мого рідного міста із рідними наркоманами та п'яницями. Я хочу у світ кольорових фантазій, цих дозволених законом амфітамінів, світ, з якого прилітає Іван Ургант у сяючому білому трико та з величезною червоною літерою "А" на грудях, що звісно ж значить "амфітаміни".
То де ж ти, Іване, я чекаю на тебе! Моє підвіконня блищить від спраги, воно хоче відчути міць твоєї дупи, Іване, мій примарний Карлсон з потойбічного світу! Я затуляю очі і бачу, як літера "А" вигинається, щоб підкреслити контури твого пуза, коли ти сидиш на моєму підвіконні і радісно, впевнено посміхаєшся, і з очей твоїх ллється світло, та сама буква "А", вона просто пре з тебе, всім своїм єством демонструючи, що вона діє, дає ефект, і кожен хто на це підсяде, неодмінно відчує різницю вже за два тижні!
Я хочу, щоб ти схопив мене за потилицю (о, Іване!!!), простягнув той невеличкий пластиковий резервуар, і не виймаючи з рота своєї чарівної посмішки, наказав: "Пий два тижні!". Я клянуся тобі, Іване, чуєш мене, я присягаюся - якщо ти скажеш так, я буду пити два тижні, ба навіть більше - аж поки не відчую ефект.
А коли це станеться, я вдягну таке саме біле трико (і червоні підарськи черевички) і полечу нести людям правду про чудовий світ непізнаних можливостей. Я полечу пліч-о-пліч з тобою, мій названий брате, мій сенсей, я буду вибивати шибки, хлюпатись своєю дупою на підвіконня, і змушувати їх пити, всіх тих козлів, що від самісінького мого народження паскудили мені життя. Я буду вламуватись у двері, перестрівати їх на тролейбусних зупинках, у засцяних темних під'їздах та в черзі за гімняною ранковою кавою. Я буду з'являтися раптово та нізвідки, і ще - я буду бити їх, бо ж мені шкода цих нещасних сірих недорозвинених людей, мені болісно бачити їх такими, і я дуже хочу, щоб вони відчули ефект.
То де ж ти, Іване, де ти, мій герой, прилітай якнайшвидше, я чекаю на тебе, Іване, я кохаю тебе, Іване, і я хочу від тебе дитину!
via fulltyler
Я хочу, щоб моє обличчя сяяло кінопосмішкою, я не хочу мати вигляд занедбаного водія молоковозу, котрий крім горілки не пив нічого вже років з двадцять. Я задовбався дивитися на цей світ крізь гамівну сорочку буденності, я відчувати під ногами кожен недопалок цього міста, мого рідного міста із рідними наркоманами та п'яницями. Я хочу у світ кольорових фантазій, цих дозволених законом амфітамінів, світ, з якого прилітає Іван Ургант у сяючому білому трико та з величезною червоною літерою "А" на грудях, що звісно ж значить "амфітаміни".
То де ж ти, Іване, я чекаю на тебе! Моє підвіконня блищить від спраги, воно хоче відчути міць твоєї дупи, Іване, мій примарний Карлсон з потойбічного світу! Я затуляю очі і бачу, як літера "А" вигинається, щоб підкреслити контури твого пуза, коли ти сидиш на моєму підвіконні і радісно, впевнено посміхаєшся, і з очей твоїх ллється світло, та сама буква "А", вона просто пре з тебе, всім своїм єством демонструючи, що вона діє, дає ефект, і кожен хто на це підсяде, неодмінно відчує різницю вже за два тижні!
Я хочу, щоб ти схопив мене за потилицю (о, Іване!!!), простягнув той невеличкий пластиковий резервуар, і не виймаючи з рота своєї чарівної посмішки, наказав: "Пий два тижні!". Я клянуся тобі, Іване, чуєш мене, я присягаюся - якщо ти скажеш так, я буду пити два тижні, ба навіть більше - аж поки не відчую ефект.
А коли це станеться, я вдягну таке саме біле трико (і червоні підарськи черевички) і полечу нести людям правду про чудовий світ непізнаних можливостей. Я полечу пліч-о-пліч з тобою, мій названий брате, мій сенсей, я буду вибивати шибки, хлюпатись своєю дупою на підвіконня, і змушувати їх пити, всіх тих козлів, що від самісінького мого народження паскудили мені життя. Я буду вламуватись у двері, перестрівати їх на тролейбусних зупинках, у засцяних темних під'їздах та в черзі за гімняною ранковою кавою. Я буду з'являтися раптово та нізвідки, і ще - я буду бити їх, бо ж мені шкода цих нещасних сірих недорозвинених людей, мені болісно бачити їх такими, і я дуже хочу, щоб вони відчули ефект.
То де ж ти, Іване, де ти, мій герой, прилітай якнайшвидше, я чекаю на тебе, Іване, я кохаю тебе, Іване, і я хочу від тебе дитину!
via fulltyler