От ми і приїхали )
Я потрапила у своє улюблене місто так, як хотіла - невдовзі після дня народження, з друзями, точніше - майже сестрами, бо своїх дівчат, з якими я жила бік-о-бік кілька років і це був кращий склад нашої кімнати, я не вважаю просто подругами, вони мені більш як подруги. Навіть було таке реальне дежа вю першу ніч у поїзді, оскільки ми влаштувались у купе майже так, як спали на своїх двох двоповерхових ліжках ці кілька років. І от ми вже в Києві, львівські вулички залишились у вчора, а на мене знов накатує хвилями сум за тими щасливими роками, коли ми жили разом.
Мабуть, я просто неправильно ставлюсь до періодизації життя. Так, ми жили разом, це було круто, але ж ми нікуди не роз'їжджаємось, і їх всіх ще можна зібрати, як я переконалась ) І спілкування залишилось щирим і хорошим. І нескінченно продовжувати все найкраще у житті не можна, бо приїсться. Лише у змінах можна пізнати, добре щось чи погано насправді, і навчитись цінувати. І до того ж, зміни - це шанс змінити щось ще на краще. Звідки ви знаєте, що так, як було, - найкраще з найкращого? Можливо, десь є ще краще? Або такою ж мірою, але теж добре? Або за іншими критеріями?
Коротше кажучи, смутки в сторону ))) Все було супер. А якщо власне про Львів, то в перше наше знайомство з ним я була ним настільки вражена, захоплена, приголомшена, що фоткала кожне віконечко і кожен камінчик, просто тихо ходила вулицями, нічого не говорячи, не підтримуючи розмову, і прислухалась, вдивлялась, вчувалась. Це таке диво узнаванія - коли ти в незнайомій людині починаєш помічати рідні і знайомі риси, починаєш пізнавати її глибше. А коли це ще супроводжується раптовою закоханістю, це взагалі зрив мозку. Те саме з містом. Ним хочеться насититись. Хочеться ходити цими вуличками, поки не впадеш, хочеться слухати вуличні розмови, свист вітру, шелест дерев, хочеться мати сто очей і вбирати у себе все і відразу. Після моїх перших відвідин Львова я навіть нікому толком не розповідала, що я відчула. Це так безглуздо - намагатись перелити це в слова, схопити суть чогось неймовірного за допомогою недосконалої символьної системи.
Вдруге я вже везла організовану групу студентів і підійшла до цього відповідально ) Натирила в інеті купу матеріалів, замовила екскурсію, подивилась список місць, куди можна піти - і поїсти, і подивитись. Знайшла навіть щось із 10 виставок, які працювали у той день, і один концерт, на який можна було сходити. Але ми туди не потрапили. Перші рази в незнайомому місті є питання не куди піти, а що подивитись.
Все було круто. Ми приїхали трамвайчиком на Ринок у сім ранку і пофоткались на майже порожній площі у ранкових сонячних променях. Походили, позаходили у церкви, правда, так і не дізнались, до якого свята біля церков продавали гарненькі зелені віночки з квітів. Погодували голубів на проспекті Свободи, випили кави на Катедральній, залізли на Ратушу, походили, походили, походили, пообідали у Криївці, пішли на Личаківське, походили-походили-походили, посиділи, пішли на Високий замок, походили-походили, спустились, знайшли найгарніших мармурових левів біля Порохової вежі, пофоткались, пішли шукати будинок пір року, а потім будинок вчених, напросились у сторожа походити всередині, ледве змогли відірватись і піти звідти, провідали політех і ЛНУ, посиділи, пішли у фірмову кав'ярню "Галка" і наостанок приємно і смачно посиділи ще й там.
Я щаслива. Потроху з'являються фотки від усіх... Ммм :)
Мабуть, я просто неправильно ставлюсь до періодизації життя. Так, ми жили разом, це було круто, але ж ми нікуди не роз'їжджаємось, і їх всіх ще можна зібрати, як я переконалась ) І спілкування залишилось щирим і хорошим. І нескінченно продовжувати все найкраще у житті не можна, бо приїсться. Лише у змінах можна пізнати, добре щось чи погано насправді, і навчитись цінувати. І до того ж, зміни - це шанс змінити щось ще на краще. Звідки ви знаєте, що так, як було, - найкраще з найкращого? Можливо, десь є ще краще? Або такою ж мірою, але теж добре? Або за іншими критеріями?
Коротше кажучи, смутки в сторону ))) Все було супер. А якщо власне про Львів, то в перше наше знайомство з ним я була ним настільки вражена, захоплена, приголомшена, що фоткала кожне віконечко і кожен камінчик, просто тихо ходила вулицями, нічого не говорячи, не підтримуючи розмову, і прислухалась, вдивлялась, вчувалась. Це таке диво узнаванія - коли ти в незнайомій людині починаєш помічати рідні і знайомі риси, починаєш пізнавати її глибше. А коли це ще супроводжується раптовою закоханістю, це взагалі зрив мозку. Те саме з містом. Ним хочеться насититись. Хочеться ходити цими вуличками, поки не впадеш, хочеться слухати вуличні розмови, свист вітру, шелест дерев, хочеться мати сто очей і вбирати у себе все і відразу. Після моїх перших відвідин Львова я навіть нікому толком не розповідала, що я відчула. Це так безглуздо - намагатись перелити це в слова, схопити суть чогось неймовірного за допомогою недосконалої символьної системи.
Вдруге я вже везла організовану групу студентів і підійшла до цього відповідально ) Натирила в інеті купу матеріалів, замовила екскурсію, подивилась список місць, куди можна піти - і поїсти, і подивитись. Знайшла навіть щось із 10 виставок, які працювали у той день, і один концерт, на який можна було сходити. Але ми туди не потрапили. Перші рази в незнайомому місті є питання не куди піти, а що подивитись.
Все було круто. Ми приїхали трамвайчиком на Ринок у сім ранку і пофоткались на майже порожній площі у ранкових сонячних променях. Походили, позаходили у церкви, правда, так і не дізнались, до якого свята біля церков продавали гарненькі зелені віночки з квітів. Погодували голубів на проспекті Свободи, випили кави на Катедральній, залізли на Ратушу, походили, походили, походили, пообідали у Криївці, пішли на Личаківське, походили-походили-походили, посиділи, пішли на Високий замок, походили-походили, спустились, знайшли найгарніших мармурових левів біля Порохової вежі, пофоткались, пішли шукати будинок пір року, а потім будинок вчених, напросились у сторожа походити всередині, ледве змогли відірватись і піти звідти, провідали політех і ЛНУ, посиділи, пішли у фірмову кав'ярню "Галка" і наостанок приємно і смачно посиділи ще й там.
Я щаслива. Потроху з'являються фотки від усіх... Ммм :)