Хороші новини! цього року й до мене дійшло, що бути здоровим - щастя... і більше, здається, нічого не треба. Ну ще хіба, щоб усі, кого любиш, та й просто усі-усі були здорові)
Вітаю! До речі, оцей сумний стан (поки не можеш ходити, шось болить і т.д.) має і деяку позитивну сторону - наочно показує людині, шо до цього вона була щаслива і виявляється, для щастя треба дуже не багато.
І от коли людина одужує... дуже важливо запам"ятати відчуття, які були при хворобі. Те, шо ти готов платити любу ціну, аби тільки мати змогу піднятися по східцях чи пройтися самостійно до найближчого магазину.
Якшо не забувати той стан, то не знадобляться нові трагедії для відчуття повноцінності і щастя.
Так що бажаю не хворіти і пам"ятати.
Мене і досі тримає в тонусі останній перелом ноги (рік тому): як тільки я починаю лінитися... чи закрадається думка про погану погоду та слякоть, шо не хочеться виповзати з хати в такий туман і т.д., одразу згадую жовтень 2012 року, як я стою на одній нозі біля вікна, дивлюся на грязюку, дощ і слякоть і готова хоч і боса йти по отому всьому, аби тільки мати можливість двома ногами пройти хоча б у своєму дворі.
Дякую! ) Повністю згодна! Тільки у мене починаються псіхі і хандра, я пригадую 27 днів на витяжці, у порівнянні з якими місяці на милицях - просто щастя. Коли ти лежиш в буквальному смислі прикутий до ліжка з п"ятикілограмовою гірьою на нозі і твої рухи обмежені радіусом одного метра, то готовий віддати УСЕ за можливість бодай перевернутися на бік (не говорячи про можливість дійти до туалету, вибачаюсь за подробиці). І, до речі, мені друг теж так само говорив: не забувай оцього відчуття, коли захочеться похандрити. Коротше, усе пізнається у порівнянні. Власне, я це пишу іще для того, щоб, можливо, хтось почитав і зрозумів, що насправді людина завертає дуже багато уваги на таку дрібноту... А реально мене попускає, коли я читаю жж цієї дівчини: http://oh-whyme.livejournal.com/ І от коли я розумію, що в неї така ситуація, що краще вже не буде, то усвідомлюю, що мені взагалі гріх нити.
А мої спостереження показують, шо якшо сам своїх відчуттів не згадаєш, то чужі максимум на пару годин діють. Знаю багатьох людей, шо дуже люблять депресувати, нити, скаржитися. І коли їм кажеш, шо вони ж здорові і можуть бігати, то просто відмахуються.
На мене іноді навіть фільм на подібну тематику може справити таке сильне враження, що діє як терапія ) О так, є така категорія людей. Ладно, понити час від часу може кожен, але коли це триває постійно, причому людина наче ставить за мету знайти в усьому недоліки, то хочеться її вдарити чимось важким.
Comments 14
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
Reply
До речі, оцей сумний стан (поки не можеш ходити, шось болить і т.д.) має і деяку позитивну сторону - наочно показує людині, шо до цього вона була щаслива і виявляється, для щастя треба дуже не багато.
І от коли людина одужує... дуже важливо запам"ятати відчуття, які були при хворобі. Те, шо ти готов платити любу ціну, аби тільки мати змогу піднятися по східцях чи пройтися самостійно до найближчого магазину.
Якшо не забувати той стан, то не знадобляться нові трагедії для відчуття повноцінності і щастя.
Так що бажаю не хворіти і пам"ятати.
Мене і досі тримає в тонусі останній перелом ноги (рік тому): як тільки я починаю лінитися... чи закрадається думка про погану погоду та слякоть, шо не хочеться виповзати з хати в такий туман і т.д., одразу згадую жовтень 2012 року, як я стою на одній нозі біля вікна, дивлюся на грязюку, дощ і слякоть і готова хоч і боса йти по отому всьому, аби тільки мати можливість двома ногами пройти хоча б у своєму дворі.
Reply
Коротше, усе пізнається у порівнянні. Власне, я це пишу іще для того, щоб, можливо, хтось почитав і зрозумів, що насправді людина завертає дуже багато уваги на таку дрібноту...
А реально мене попускає, коли я читаю жж цієї дівчини: http://oh-whyme.livejournal.com/ І от коли я розумію, що в неї така ситуація, що краще вже не буде, то усвідомлюю, що мені взагалі гріх нити.
Reply
Reply
О так, є така категорія людей. Ладно, понити час від часу може кожен, але коли це триває постійно, причому людина наче ставить за мету знайти в усьому недоліки, то хочеться її вдарити чимось важким.
Reply
Reply
Reply
Leave a comment