Ще про фемінітиви в сучасному українскому мовленні
Дуже сподобався пост у ФБ Святослав Шеремет
Про українських міністринь
СВЯТОСЛАВ ШЕРЕМЕТ·2 АПРЕЛЯ 2016 Г.
Як буде фемінітив від «міністр» - таке запитання ставлять мені часто і пропонують різні відповіді: «ніяк не буде!», «пані міністр», «міністриня», «міні́стерка», «міні́стрикс», «міністеро́ва», «міністре́са», «міністри́са».
Мої думки з цього приводу як спеціаліста з перекладу й ґендерно чутливого мовлення такі:
По-1, не від всіх слів треба формувати фемінітиви, а тільки в тому випадку, коли вихідне слово є маскулінітивом, тобто таким, що містить граматичні ознаки чоловічого роду. Певна кількість слів на позначення статусів і професій є нейтралітивами, тобто не містить ґендерного маркера (напр., «голова», «монарх»). Отже, для початку треба розпізнати ґендерну якість вихідного слова «міністр»: це маскулінітив чи нейтралітив?
По-2, більш-менш зрозумілі й інтуїтивно прийнятні правила формування маскулінітивів і фемінітивів існують тільки для слів власне українського походження (або давньозапозичених), як у ґендерних парах «представник/представниця», «король/королева». Коли ми стикаємось з необхідністю утворити фемінітив від маскулінітива, який має іншомовне походження і є відносно нещодавнім запозиченням (як наш «міністр»), то треба дивитися на те, яким є в цьому слові морфологічний маркер ґендеру (напр., суфікс) і як формується відповідник-фемінітив у вихідній мові. І ось на цьому етапі виникають методологічні розходження між спеціалістами, а саме:
2.1. Можна вважати, що в українській мові іншомовні слова субстанціюються, тобто втрачають свою початкову морфологічну структуру й підкоряються виключно українським правилам мовлення. В цьому разі до маскулінітива достатньо долучити фемінітивну морфему, напр., <-иня>, <-ка> - і справу зроблено.
2.2. Можна копирсатися в етимології слова, відшукати, звідки воно взялося, що воно означає буквально і якою є його морфологічна структура в оригінальній мові - і тоді вже виходячи з цього: визначити вихідну нейтралітивну основу (грубо кажучи, корінь слова), відсікти маскулінітивний маркер (як правило - маскулінітивний суфікс, частіше всього <-ер>, <-ир>) та додати належний фемінітивний маркер, причому - увага! - властивий мові оригіналу (напр., суфікс <-іс/-ис>, <-ес> + закінчення жіночого роду, як зроблено в словах «дияконіса», «директриса», «поетеса»).
Тепер - до нашого слова «міністр». Воно, вочевидь, запозичене з французької, де пишеться і позначає те саме, що в українській. У французькій мові теж точиться дискусія довкола коректного позначення жінки, яка посідає міністерську посаду. Але французька мова має додаткові мовні можливості ґендерного маркування, а саме - визначені артиклі чоловічого () та жіночого () роду, тому виникає такий ґендерно коректний варіант як . Французька мова не утворює варіанту , базованого на фемінітивній морфемі <-esse>, аналогом якого є українська морфема <-еса> (як у слові «поетеса»), точніше - такий варіант не прижився, хоча його пропонував свого часу французький письменник Марсель Пруст (1871-1922). До речі, вираз є радше розмовним, бо за класичними правилами літературної мови має бути le Ministre> (артикль відповідає граматичному роду слова). Таким чином, якщо виходити з суто французького походження слова, то слід вважати українське слово «міністр» нейтралітивом, яким можна позначати і чоловіків, і жінок, а розрізнення статі робити за допомогою маркувальної ґендерної пари «пан/пані»: «пані міністр <така-то>».
Але не все так просто:) До французької мови слово прийшло з латини, де воно пишеться трохи інакше: - і означало «той, що допомагає, сприяє», «помічник» (не «помічниця»!). У чому ж складнощі? У тому, що латинське містить явний маскулінітивний маркер - морфему <-er>. У латині на позначення особи жіночої статі в цьому статусі існувало нормативне слово - з фемінітивним закінченням <-а>. Отже, якщо керуватися латинським походженням українського слова «міністр», то напрошується фемінітив <міні́стра>, але він би звучав неприродньо і вносив плутанину, бо саме таке слово є формою родового відмінка від вихідного «міністр».
Я особисто схильний у випадку зі словом «міністр»:
1) вважати слово «міністр» не нейтралітивом, а маскулінітивом, виходячи з його походження від початкового латинського маскулінітива , а головним чином - виходячи з практичної мовної потреби (про це нижче);
2) вважати, що в українській мові слово «міністр», запозичене з латини через французьку, субстаціювалося, тобто втратило вихідні морфологічні ознаки, включно зі своїм латинським маркером чоловічого роду, і, виходячи з цього, творити фемінітив на базі основи морфологічної основи <міністр>;
3) у формах фемінітива надати перевагу варіантові «міні́стерка» (з наголосом на другому складі), утвореному шляхом відновлення проміжної літери в основі слова та додання української фемінітивної морфеми <-ка>.
Приклади пропонованого фемінітива: «українська міні́стерка юстиції»; «прем’єр-міні́стерка Ісландії Йоганна Сіґурдардоттір».
Практична мовна потреба у фемінітиві на позначення осіб, які перебувають на міністерській посаді, полягає в тому, щоб правильно відмінювати прізвища. Адже прізвище та ініціали особи не завжди говорять про її стать і таким чином не дають можливості визначити правильне відмінювання (якщо Яресько - чоловік, то в родовому - «Яреська», а якщо жінка - то в родовому «Яресько»; якщо Сіґурдардоттір - чоловік, то в родовому додається закінчення <-а>, якщо жінка - то не додається). Отже, на наш погляд, вживання фемінітива є обов’язковим у всіх випадках, коли прізвище не дозволяє визначити стать особи або є оманливим щодо статі.
Що ж можна сказати про інші варіанти фемінітивів від «міністр»? Розберімося:
a) «Пані міністр». - Прийнятний виключно з додатком «пані», який в цьому варіанті виступає єдиним ґендерним маркером. Приклад: «пані міністр фінансів Яресько».
b) «Міністриня». - Прийнятний для побутового мовлення, але не для офіційного стилю й не для публіцистичного (тобто не для стилю, вживаного в засобах масової інформації). Приклад: «наша міністриня Яресько є громадянкою Канади». Також прийнятно для іронічного контексту.
c) «Міністрикс». - Неправильний варіант, утворений за допомогою фемінітивного суфікса <-икс> (латиницею <-ix>) - як у слові «домінатрикс» - «жінка, яка домінує». Варіант «міністрикс» неправильний тому, що наведений суфікс застосовується у словотворенні на заміну латинського маскулінітивного суфікса <-ator> (як у слові dominator), якого у вихідному слові «міністр» немає й ніколи не було.
d) «Міністеро́ва». - Це гарний варіант на позначення дружини міністра. Приклад: «Погляньте! Оце пані міністреро́ва, дружина Клімікіна».
e) «Міністре́са», або «міністри́са». - Цей варіант був би прийнятним, якби він укорінився в оригінальній мові (французькій), але цього не сталося - й ми не радимо до нього вдаватися.
Загальне резюме щодо фемінітивів.
1. Українська мова, як і інші слов’янські мови, а також романські та германські мови, перебуває в динамічних пошуках форм ґендерної чутливості у мові взагалі та мовленні зокрема.
2. Форми фемінітивного словотворення є варіативними: мовлення наших днів допускає різні варіанти, особливо для слів іншомовного походження - і пріоритетну форму фемінітивів визначить сама мова в результаті власного «живого» розвитку, в поєднанні з академічними аргументами на користь тієї чи іншої словоформи.
Практичний шлях обговорення: Українська фемінітивна комісія може створити ґуґл-форму зі словами в абетковому порядку, з приводу яких є запит на правильне формування фемінітивів, - і відкрити її до редагування фахівцям і фахівчиням, а всім зацікавленим - для перегляду. Тобто такий собі динамічний словничок фемінітивів.
FYI, Olena Malakhova, Anna Dovgopol, Maria Mayerchyk, Ольга Плахотнік, Галина Ярманова.
Про українських міністринь
СВЯТОСЛАВ ШЕРЕМЕТ·2 АПРЕЛЯ 2016 Г.
Як буде фемінітив від «міністр» - таке запитання ставлять мені часто і пропонують різні відповіді: «ніяк не буде!», «пані міністр», «міністриня», «міні́стерка», «міні́стрикс», «міністеро́ва», «міністре́са», «міністри́са».
Мої думки з цього приводу як спеціаліста з перекладу й ґендерно чутливого мовлення такі:
По-1, не від всіх слів треба формувати фемінітиви, а тільки в тому випадку, коли вихідне слово є маскулінітивом, тобто таким, що містить граматичні ознаки чоловічого роду. Певна кількість слів на позначення статусів і професій є нейтралітивами, тобто не містить ґендерного маркера (напр., «голова», «монарх»). Отже, для початку треба розпізнати ґендерну якість вихідного слова «міністр»: це маскулінітив чи нейтралітив?
По-2, більш-менш зрозумілі й інтуїтивно прийнятні правила формування маскулінітивів і фемінітивів існують тільки для слів власне українського походження (або давньозапозичених), як у ґендерних парах «представник/представниця», «король/королева». Коли ми стикаємось з необхідністю утворити фемінітив від маскулінітива, який має іншомовне походження і є відносно нещодавнім запозиченням (як наш «міністр»), то треба дивитися на те, яким є в цьому слові морфологічний маркер ґендеру (напр., суфікс) і як формується відповідник-фемінітив у вихідній мові. І ось на цьому етапі виникають методологічні розходження між спеціалістами, а саме:
2.1. Можна вважати, що в українській мові іншомовні слова субстанціюються, тобто втрачають свою початкову морфологічну структуру й підкоряються виключно українським правилам мовлення. В цьому разі до маскулінітива достатньо долучити фемінітивну морфему, напр., <-иня>, <-ка> - і справу зроблено.
2.2. Можна копирсатися в етимології слова, відшукати, звідки воно взялося, що воно означає буквально і якою є його морфологічна структура в оригінальній мові - і тоді вже виходячи з цього: визначити вихідну нейтралітивну основу (грубо кажучи, корінь слова), відсікти маскулінітивний маркер (як правило - маскулінітивний суфікс, частіше всього <-ер>, <-ир>) та додати належний фемінітивний маркер, причому - увага! - властивий мові оригіналу (напр., суфікс <-іс/-ис>, <-ес> + закінчення жіночого роду, як зроблено в словах «дияконіса», «директриса», «поетеса»).
Тепер - до нашого слова «міністр». Воно, вочевидь, запозичене з французької, де пишеться і позначає те саме, що в українській. У французькій мові теж точиться дискусія довкола коректного позначення жінки, яка посідає міністерську посаду. Але французька мова має додаткові мовні можливості ґендерного маркування, а саме - визначені артиклі чоловічого () та жіночого () роду, тому виникає такий ґендерно коректний варіант як . Французька мова не утворює варіанту , базованого на фемінітивній морфемі <-esse>, аналогом якого є українська морфема <-еса> (як у слові «поетеса»), точніше - такий варіант не прижився, хоча його пропонував свого часу французький письменник Марсель Пруст (1871-1922). До речі, вираз є радше розмовним, бо за класичними правилами літературної мови має бути le Ministre> (артикль відповідає граматичному роду слова). Таким чином, якщо виходити з суто французького походження слова, то слід вважати українське слово «міністр» нейтралітивом, яким можна позначати і чоловіків, і жінок, а розрізнення статі робити за допомогою маркувальної ґендерної пари «пан/пані»: «пані міністр <така-то>».
Але не все так просто:) До французької мови слово прийшло з латини, де воно пишеться трохи інакше: - і означало «той, що допомагає, сприяє», «помічник» (не «помічниця»!). У чому ж складнощі? У тому, що латинське містить явний маскулінітивний маркер - морфему <-er>. У латині на позначення особи жіночої статі в цьому статусі існувало нормативне слово - з фемінітивним закінченням <-а>. Отже, якщо керуватися латинським походженням українського слова «міністр», то напрошується фемінітив <міні́стра>, але він би звучав неприродньо і вносив плутанину, бо саме таке слово є формою родового відмінка від вихідного «міністр».
Я особисто схильний у випадку зі словом «міністр»:
1) вважати слово «міністр» не нейтралітивом, а маскулінітивом, виходячи з його походження від початкового латинського маскулінітива , а головним чином - виходячи з практичної мовної потреби (про це нижче);
2) вважати, що в українській мові слово «міністр», запозичене з латини через французьку, субстаціювалося, тобто втратило вихідні морфологічні ознаки, включно зі своїм латинським маркером чоловічого роду, і, виходячи з цього, творити фемінітив на базі основи морфологічної основи <міністр>;
3) у формах фемінітива надати перевагу варіантові «міні́стерка» (з наголосом на другому складі), утвореному шляхом відновлення проміжної літери в основі слова та додання української фемінітивної морфеми <-ка>.
Приклади пропонованого фемінітива: «українська міні́стерка юстиції»; «прем’єр-міні́стерка Ісландії Йоганна Сіґурдардоттір».
Практична мовна потреба у фемінітиві на позначення осіб, які перебувають на міністерській посаді, полягає в тому, щоб правильно відмінювати прізвища. Адже прізвище та ініціали особи не завжди говорять про її стать і таким чином не дають можливості визначити правильне відмінювання (якщо Яресько - чоловік, то в родовому - «Яреська», а якщо жінка - то в родовому «Яресько»; якщо Сіґурдардоттір - чоловік, то в родовому додається закінчення <-а>, якщо жінка - то не додається). Отже, на наш погляд, вживання фемінітива є обов’язковим у всіх випадках, коли прізвище не дозволяє визначити стать особи або є оманливим щодо статі.
Що ж можна сказати про інші варіанти фемінітивів від «міністр»? Розберімося:
a) «Пані міністр». - Прийнятний виключно з додатком «пані», який в цьому варіанті виступає єдиним ґендерним маркером. Приклад: «пані міністр фінансів Яресько».
b) «Міністриня». - Прийнятний для побутового мовлення, але не для офіційного стилю й не для публіцистичного (тобто не для стилю, вживаного в засобах масової інформації). Приклад: «наша міністриня Яресько є громадянкою Канади». Також прийнятно для іронічного контексту.
c) «Міністрикс». - Неправильний варіант, утворений за допомогою фемінітивного суфікса <-икс> (латиницею <-ix>) - як у слові «домінатрикс» - «жінка, яка домінує». Варіант «міністрикс» неправильний тому, що наведений суфікс застосовується у словотворенні на заміну латинського маскулінітивного суфікса <-ator> (як у слові dominator), якого у вихідному слові «міністр» немає й ніколи не було.
d) «Міністеро́ва». - Це гарний варіант на позначення дружини міністра. Приклад: «Погляньте! Оце пані міністреро́ва, дружина Клімікіна».
e) «Міністре́са», або «міністри́са». - Цей варіант був би прийнятним, якби він укорінився в оригінальній мові (французькій), але цього не сталося - й ми не радимо до нього вдаватися.
Загальне резюме щодо фемінітивів.
1. Українська мова, як і інші слов’янські мови, а також романські та германські мови, перебуває в динамічних пошуках форм ґендерної чутливості у мові взагалі та мовленні зокрема.
2. Форми фемінітивного словотворення є варіативними: мовлення наших днів допускає різні варіанти, особливо для слів іншомовного походження - і пріоритетну форму фемінітивів визначить сама мова в результаті власного «живого» розвитку, в поєднанні з академічними аргументами на користь тієї чи іншої словоформи.
Практичний шлях обговорення: Українська фемінітивна комісія може створити ґуґл-форму зі словами в абетковому порядку, з приводу яких є запит на правильне формування фемінітивів, - і відкрити її до редагування фахівцям і фахівчиням, а всім зацікавленим - для перегляду. Тобто такий собі динамічний словничок фемінітивів.
FYI, Olena Malakhova, Anna Dovgopol, Maria Mayerchyk, Ольга Плахотнік, Галина Ярманова.