Країни - як люди. Про аб'юз у величезних масштабах
Оця вся війна як аб'юз виглядає так.
Україна - та, що була у відносинах, слухала, яка вона хєрова, не правильна, не так розмовляє, не так самовиражаєцця, не туди дивиться.
росія - аб'юзер. Той, що вєчно невдоволений психопат, якому все не так і давай танцюй під мою дудку, бо я так хочу. Хочу і візьму, і виб'ю їз тебе всі ті думки, що ти маєш, бо я точно знаю, що ти мрієш зашкодити мені, а всі твої завірення, що це не так - тупі відмовки, я ж бачу, ти навіть ядерну зброю склала, щоб потім підступно з кимось змовитись.
Білорусь - як той дружбан, що наче й бачить, що друг - аб'юзер та мудак, але вони ж дружать, тому допомагає, тусить поруч, але не сильно встряє, щоб, якщо що втекти чи заперечувати участь.
Країни Балтії - як фонд допомоги жертвам аб'юзу. Розуміють, як ніхто інший, бо самі пережили те пекло. Допомогають по мірі сил, але мають не багато.
Польща - як давня подружка. З нею і срались, і мирились, але вона теж розуміє хто є хто і шалено допомагає.
Німеччина - як тітка аб'юзера. Вона і знає, що він мудило, сама теж не свята, наче й допомогати треба, наче й племіннику піздюлей дать, так він їй соц помощь давно і постійно надсилає, а работать самій нє хочєцця.
Велика Британія - як залицяльник, з яким все не виходило. Не пиздів, взяв і приїхав, заспокоїв, найшов допомогу, шариться всюду, шукає ще варіанти і поки що нічого не просить взамін, бо не на часі.
Франція - як той залицяльник, що пиздів, як багато може, а на справді виявився слабаком і мамкиним синком. Веде розмови з аб'юзером, але хер поймеш про що. Намагається бути крутим, а виглядає жалюгідно і біситься з того.
Болгарія - як совя тітка. Вона в курсі, що дєло дрянь, але їй треба із чоловіком радитись, а той не розуміє що то за ссора і чого їм у те лізти, самі разберуться.
Угорщина - як дід-психопат. Кричить, що все це цирк, іди до росії, нічого вийобуватись, понапридумували тих аб'юзів, нормальний же человек - ми з ним на рабалку їздимо і бухаємо хтозна скільки, нічого поганого в ньому не бачив. Абьюз, тьху.
Америка - як правозахисна організація, яка мала б допомогти подати позов, виграти справу в суді та відбити компенсацію. Але то їй не ясно, чи це реальна сварка. То вона не бачить для чого пручатись - ви ж давно разом. То починає допомогати, але застрягає у бюрократії, бо треба багато чого прописати, домовитись, узгодити і все таке. Розумієш, що поки допоможе, тебе вб'ють, але скоріше отой великий бізнес не працює.
Країни сходу - як дальні знайомі, що тих ваших аб'юзів не розуміють, своїх дружин б'ють регулярно і вважають то нормальною практикою. Тому засуджують оце пручання, хз з чого взяте. Яка нафіг свобода, чи ти йобнута?
Китай - як багатий дядько, який чекає хто перемагатиме. Бо із слабаками знатись не любить, а ще нічого не ясно. Сам кіпіш засуджує, але ще почекає.
ЄС - як знайома, що обіцяє взяти на роботу, щоб підсилити самостійність, але тільки триндить, скільки треба всього зробити, співбесід пройти і нічого не обіцяє, але вся на твоєму боці. Але й треба все порішать ще зачекати, ну кілька років, може десять.
ОНН - як сусідка, що має зв'язки усюду, все бачить, все знає, але вже капець стара і поки напише, поки роздивиться, то й готуватись треба до сну. А? Що? Та ні, я не сплю. Так, він мудило, ага. Хррррп...
НАТО - як залицяльник, який казав, що якщо що, такої пизди всім кривдникам дасть, що мало не буде, тільки погукай. Всім роздасть, да. Треба тільки позвонить. А, шо? Та, нє, зараз не можу, трохи зайнятий, але як освобожусь, то прийду і як виїбу, то єсть всіх одной лєвой положу! Але трохі пізніше, зараз не можу. Нє, ніяк не можу, ти там тримайся.
Взято з FB: Татьяна Пыж