(no subject)

Aug 19, 2010 01:05

Нарешті свіжий вечірній вітерець знову грається моїм волоссям та спонукає визирнути у вікно і милуватися нічним урбаністичним пейзажем. Він прохолодний і я, наче досвідчений дегустратор вин, розкалдаю букет на складові, і післясмак витонченного подиху осені лишається в мене на язиці...Я чекаю її. Я навіть вже маю коричнево-золотаву пухнату на м'яку ковдру на ліжку, яка слугує покривальцем.

Черговий пасивний, але аж ніяк не "застійний" період...Варто мені не менше 3-4 днів побути вдома, наодинці сама з собою (без довгих та веселих зустрічей з друзями, без роботи та навчання, присвячуючи час справам, на які завжди не вистачає часу, експериментам на кухні, маніакально ретельним прибиранням, переглядам фільмів та написанню листів,...), як я починаю "чути" та "відчувати" себе, свої бажання, критично розмірковувати про своє життя та майбутнє. Ось і зараз. Десь всередині формується маленький поки що ураганчик, така собі Катрина-Свобода, що  вирветься назовні, зруйнує усталений ритм життя та змусить стати табулою расою...Почати все заново, почати відшукувати себе, не швидко, але грунтовно.

струни душі, самокопание

Previous post Next post
Up