Оточуюче суспільство...
Як сказав-би наш колищній президент, любі друзі! Я не розумію що навколо коїться. Я якось собі раніше не звертав уваги на те що навколо мене на вулиці. Але вчора після того як закінчив роботу с портзалі коли складав речі до машни звернув увагу на молодого хлопця, що сидів поряд, на лавочці біля під'їзду і пив пиво з пляшки. Ще подумав тоді: "А що ж йому заважає замість того щоб хлестати цю сечу з пляшки (а це реально сеча а не пиво, бо пива у нашій країні на заводах не варять) піти до залу та потягати залізо? Мабудь він просто ледарь..." Після цього вже спеціально поки їхав до кіно та й після кіно, коли повертався додому їхав спеціально нешвидко, дивився що ж на вулиці. А на вулицях толпи молодого покоління, що лише на 3-8 років молодші за мене. Вештаються впорожньо, вони не знають нічого окрім пустих розмов за пляшкою пива чи дешевої горілки. Спорт? Заняття у художніх/музикальних школах? Чи може відвідування якихось клубів моделювання, тощо? Ні, що ви: "Хіба я придурок йти до спортзалу/басейа/школи/секції, що я там забув? Я краще тут з друзями пивка хильну."
І проблема не в них насправді, проблема у їх батьках, які просто не звертають на них уваги. На вулицях не лше діти з незабезпечених сімей. Ось йде компанія, і видно, що вони зовсім не бідні, йдуть з якогось нічного клубу, нетверезі, у руках в кожного по банці слабоалкоголки. А ось поряд пройшли хлопці років 14 у руках пакет, прозорий, у пакеті клей, йдуть в обносках. І по суті вони не відрізняються ні чим, і ті і інші вбиті наглухо гидотою, відрізняється лише вартість тієї отрути. А чому? Та тому що їх батькам пофігу де їх діти та що вони роблять. Секції напівпорожні, клуби закриті за відсутності в них дітей, моя рідна художня школа напівпорожня, бо туди нікого не приводять, з музикальної школи, до якої ходила моя сестра коли-ніколи доносяться звуки музикальних інструментів, а ще 10-15 років тому щовечора, коли я проходив поряд із нею зі всіх вікон щось лунало.
Я звертаюсь до вас, шановні сучасні батьки, згадайте як вас приводили на секції, як вам давали (комусь не давали) обирати між різними зайняттями. Згадайте, що всі ми майже весь час, що ходили до школи параллельно відвідували якісь додаткові зайняття. Так, вже не безкоштовно, як батьки наших батьків за радянських часів, але ходили. Про нас піклувались. Невже вам абсолютно начхати на ваших чад? Це-ж наше майбутнє. І про яке гарне життя ми можемо мріяти, коли ми вбиваємо своє майбутнє своїм повним пофігізмом.
-Ма, дай грошей?
-Нащо?
-Та піду з друзями у клубі посиджу.
-Тримай, вистачить?
-Так, ма, мене не чекайте, повернусь вночі...
Що це таке?! Чорт, мені боляче на це дивитись.
І проблема не в них насправді, проблема у їх батьках, які просто не звертають на них уваги. На вулицях не лше діти з незабезпечених сімей. Ось йде компанія, і видно, що вони зовсім не бідні, йдуть з якогось нічного клубу, нетверезі, у руках в кожного по банці слабоалкоголки. А ось поряд пройшли хлопці років 14 у руках пакет, прозорий, у пакеті клей, йдуть в обносках. І по суті вони не відрізняються ні чим, і ті і інші вбиті наглухо гидотою, відрізняється лише вартість тієї отрути. А чому? Та тому що їх батькам пофігу де їх діти та що вони роблять. Секції напівпорожні, клуби закриті за відсутності в них дітей, моя рідна художня школа напівпорожня, бо туди нікого не приводять, з музикальної школи, до якої ходила моя сестра коли-ніколи доносяться звуки музикальних інструментів, а ще 10-15 років тому щовечора, коли я проходив поряд із нею зі всіх вікон щось лунало.
Я звертаюсь до вас, шановні сучасні батьки, згадайте як вас приводили на секції, як вам давали (комусь не давали) обирати між різними зайняттями. Згадайте, що всі ми майже весь час, що ходили до школи параллельно відвідували якісь додаткові зайняття. Так, вже не безкоштовно, як батьки наших батьків за радянських часів, але ходили. Про нас піклувались. Невже вам абсолютно начхати на ваших чад? Це-ж наше майбутнє. І про яке гарне життя ми можемо мріяти, коли ми вбиваємо своє майбутнє своїм повним пофігізмом.
-Ма, дай грошей?
-Нащо?
-Та піду з друзями у клубі посиджу.
-Тримай, вистачить?
-Так, ма, мене не чекайте, повернусь вночі...
Що це таке?! Чорт, мені боляче на це дивитись.