Нас чекає пекло
Всі шукають щастя, але, де ж його, достобіса, взяти? Життя - це біль. Як хтось казав, допоки ти відчуваєш біль, доти ти і живеш. В житті більше розчарувань, ніж приємних миттєвостей. Хочеш одного - отримуєш інше. І з цим потрібно змиритися. Позитив - це добре, але це рожеві окуляри, котрі одягаєш, щоб не бачити очевидного. Шукати у всьому світлу сторону - це очезамилювання. Ей, ви ще тут? Ви ще на цій планеті? Де йдуть війни, відбуваються катаклізми, пандемії, де смерть сіє смерть.
Мабуть, Бог забув про нас, або ми забули про Бога. Краще смерть, ніж таке життя. І багато хто буде її шукати, аби тільки відчути полегшення. Проте, це не вирішить питання. Життя лишиться таким же очумілим, яким ви його полишите. Що ви залишите нащадкам? Ненависть, насилля, непокору та агресію?
Одне питання: як його це все змінити? Мудреці століттями шукали відповіді на нього, розповідали про гармонію і любов, писали про мудрість та смирення. Що ми натомість отримали? Купу трактатів та книжок, які читають одиниці, які не в силах це все змінити.
Мудрість нам говорить залишитися в стороні, не лізти в пекло боротьби. Це сміливість нам може казати: зміни це все, борися! Чи можна змінити цей світ? У світлу сторону, на краще? Яким чином? Кажуть відповідь: Любов. Проте чи любимо ми одне одного? Ми радіємо поразкам інших, принижуємо їх. Нам краще перерізати горлянки одне одному, ніж полюбити. Ми загнані нашою ненавистю у глухий кут, в якому нам комфортно, і, з якого не хочемо вибиратися.
Ми любимо критикувати, не дивлячись на себе, на свої недоліки. Ми заздримо. Ми не ідеальні. Нам вигідно бути такими, бо ми не любимо Бога, не слідуємо його заповідям. Мені страшно, бо не таким Він нас створив.
Нас чекає пекло, якщо ми не змінимось...
Просто задумайтесь: чи ви хочете туди?