Цей дощ, змінив мій настрій
Ніччю та сьогодні вдень була злива, тож спека спала, і стало прохолодно. Робота над оповіданням «Подаруй мені крила» продовжується, і сьогодні я додав ще 400 слів до твору.
Не покидає відчуття злого фатуму та приреченості. Хочеться все покинути та просто зникнути. Я знаю, що потрібно вірити у краще, та не опускати руки, проте пишу те, що відчуваю.
Я часто думаю, що мені потрібно було народитися іншою людиною та в іншому місці. Однак є так, як є. Залишилося писати та просто жити. Я часто зустрічав фразу, що «роби те, що повинен, і хай буде те, що буде». Зараз вона як ніяк доречна.
Рід приходить, рід уходить, а земля остається навіки. З людської сторони все так само залишається незмінним. Люди працюють, заводять сім'ї, народжують дітей, розважаються, плачуть, кохають... але це все проходить повз мене.
Я почуваю себе підлітком, хоч вже є сивина у волоссі. Сивіти я почав у 25-ть. Мабуть, від надмірного стресу.
Життя - складна штука, навіть, якщо його не ускладнювати.