Пливу за течією
Давно не писав, та не знаю, чи варто це робити. До мене повернулися речі з минулого. Отак, п'ять ящиків, котрі були відправлені з мого рідного міста, нагадали мені юні роки. Мабуть, я би бажав, щоб ці речі залишилися у минулому, та ніколи про себе не нагадували. Вони принесли з собою не тільки спогади, але і біль. Серед них і фотографії, і записні книжки, і блокноти, і листівки. Багато з того, що нагадувало про минуле, я знищив ще у Дніпрі: розірвав, викинув, спалив... проте те є те, що уціліло і зараз нагадує про себе.
Колись я дійшов до висновку, що життя - це спогади. Так я був і написав це у своєму статусі в Інстаграмі. Проте, потім видалив цю думку. Бо складалося враження, що життя - це минуле, в якому не має ані сьогодення, ані майбутнього.
Зараз я пливу за течією, багато розмірковую про смерть, і про монашество. Дві речі, які стримують мене від життя це: війна та моя хвороба. Коли завершиться одне та мине інше - я не знаю. Щоб чимось себе зайняти я багато читаю. На днях прочитав книгу Оскара Уайлда «Портрет Доріана Грея». До свого сорому маю сказати, що цю книгу я мав би прочитати раніше, проте для всього свій час. Книга мене вразила, і одразу ж була занесена до списку найулюбленіших. Були ще сучасні детективи та інші книжки, проте великого відголоску у моїй душі вони не знайшли.