Трохи песимізму
Світ не ідеальний. Навіть ченці не можуть своїми молитвами спасти його, проте вони хоч трохи підтримують баланс. В мене була думка піти до монастиря, стати послушником, а в ідеальній перспективі перетворитися на монаха. Проте, чим більше я про це думаю, тим далі віддаляюся від реалізації свого бажання. Кажуть, повинен Бог призвати, щоб стати монахом.
Свої дні я проводжу читаючи книжки, розмірковуючи над майбутнім та граючи у Тропіко чи Цивілізацію. Живу, як у Христа за пазухою.
Я не знаю, що мене чекає, однак на дану мить мене все влаштовує. Я не маю якихось жгучих та їдючих бажань. Одне бажання є - і це бажання бути письменником.
Я змирився з тим, що мені потрібно приймати препарати. Можливо, воно і на краще. Через хворобу з мене і спросу менше.
Знаю одне, колись все скінчиться - і, прийде смерть. Колись вона прийде за тобою. Навіть наша планета з часом зникне. Хотілось би вірити, що душа буде жити.
Все швидкоплинне...