Вінч-на-віч з епохою
о. Пап С. Велика боротьба / Передмова акад. Миколи Мушинки. - Ужгород: Ґражда, 2015. - 380 с.: іл.
Праця о. Степана Папа, автора класичної трилогії «Історія Закарпаття»1, насамперед повинна зацікавити істориків. Микола Мушинка спілкувався з о. Степаном аж упродовж багатьох років і до самої смерті автора, тож написання монографії датує кінцем 80-х років минулого століття. Праця має кілька розділів, охоплює майже всю історію Закарпаття. Окремо автор акцентує концепт «Історичне Закарпаття»3, подає хронологію заселення краю в контекті приходу сюди мадярів. Власне, суть цієї праці й можна визначити як окреслення національного життя й поступу в найзахідніших етнічно-українських околицях, в непростих умовах міжнаціональної та міждержавної сумежності, закономірність державницьких змагів першої половини ХХ ст. Тому й не випадково автор подає тут опис збройного спротиву української молоді угорській інтервенції 1939 року, а також жорстоких репресій проти національно свідомого населення в період угорської окупації Закарпаття 1939-1945 рр. (Екзиль, ч. 3)
Оригінальним є виклад матеріалів, що тематично об’єднані процесами латиназації церкви та словакізації Історичного Закарпаття.
Загалом невеликі розділи про оборону Карпатської України, мадярські4 репресії, табір у Кривій, Ковнерський процес, в’язниці у Ворюлопоші й Ваці якоюсь мірою сприймаються як спогади, але за суттю є вагомими історичними документами, і не лише в контексті персональному, а й значно ширшому - державотворчому й мілітарному.
Самозрозуміло, що о. Степан Пап - людина свого часу, активний патріот України, пластун, священик, який щиро переживав карпатоукраїнське державотворення та репресії мадярського окупаційного режиму проти молоді й себе особисто.
Народився о. Степан Пап 11 березня 1917 р. в с. Березово. Закінчив українську гімназію в Хусті (1928-1936). Згодом навчався в Ужгородській греко-католицькій богословській семінарії (1936-1941), по закінченні - одразу рукоположено на греко-католицького священика. Розпочав душпастирську роботу на парафії в Білках, де служив до 1942 р., відтак заарештований мадярськими властями за націоналістичну діяльність. Наприкінці війни звільнений з ув’язнення й призначений на різні приходи - Вельке Селменце (1944-1948), що в Словаччині, згодом стають частиною Пряшівської єпархії; Нижня Рибниця (1948-52); після відновлення Греко-католицької церкви в Чехословаччині Вишнє Нємецке (1968-1973). З часом поселяється в Кошице й аж до смерті займається редакторською роботою над єпархіальним виданням «Благовісник»5. Помер в Кошицях 25 лютого 1990 р.
З тексту праці можемо судити про риси особистості студента-богослова і священика з глибокими переконаннями, непідробним патріотизмом. «Велика боротьба» ніби проектується на добу Карпатської України, розкриваючи сенс усієї книги о. Степана Папа. Не можна не зауважити, що зі сторінок видання перед читачем досить виразно постає образ звичайного парубка, а згодом і священика Степана Папа, увиразнюється його особистий вплив на хід непростих історичних подій.
З джерелознавчо-історичної перспективи важливими є розділи, де домінує інформація від очевидця: Красне поле, перше мадярське ув’язнення (березень-липень 1939 р.), другий арешт і катування («...В ім’я святої Мадярської корони...» 6; 1942-1944).
Степан Пап. Велика Боротьба by Andrij
Опис боїв на Красному полі, репресій проти захисників Карпатської України, в основному з пластового середовища, знущань і катувань у Кривій під Хустом та Ворюлопоші, що поблизу Ніредьгази, о. Степан Пап досить ґрунтовно документалізує. Маємо справу з реальними постатями, фактами, подіями, хронологією й топографією. Це становить наукову цінність, бо містить як ексклюзивну інформацію, так і матеріал для співставлень, уточнень тощо7. Розділ «У мадярській тюрмі» попри те, що фіксує й хронологізує в’язнично-табірні катування, подає відомості про конкретних катів: Йосипа Величка, Миколу Марка, Йосипа Вайнрауха та ін.
Немало важить і конкретика з тюремно-табірногого побуту, насамперед, харчування, а точніше, виснаження голодом: їжа у вигляді 250 г зупи (тепла вода з капустяним листям) і стільки ж хліба тричі на день (брати Андрейчики обміняли швейцарський годинник на кусень сала і з’їли його одразу).
Табірна хроніка С. Папа порушує й такі теми, про які в інших авторів не згадується. Це стосується, скажімо, євреїв, румунів та циганів. Так, у табір звозили втікачів з Румунії, зокрема, й жінок-проституток. Невдовзі поширення венеричних захворювань стало загрозливим. Але це не стосувалося українців, що підтвердили, за свідченням С. Папа, й мадярські лікарі. Цих перебіжчиків тримали на рівні ув’язнених, правда, харчували краще й намагалися зробити з них диверсантів для використання на території Румунії.
Чимало уваги автор приділив «витонченості» тортур в мадярському концтаборі, жорстокості жандармських порядків
у тюрмі, навів терміни ув'язнення для побратимів. Подані картинки з нелюдського тюремного побуту залишають гнітюче враження. До прикладу, розправа наглядачів над вагітною жінкою, що народила мертву дитину й сама невдовзі померла.
На одному з допитів о. Степан Пап довідався про можливість отруєння владики Олександра Стойки й схильний допускати її як таку. Уже на волі Микола Мураній переказав авторові розмову генерала Самботгелі і владики Стойки. З її змісту стає зрозумілим, що владика був патріотом і не вислужувався перед мадярами. Такі погляди зустрічаємо і в інших авторів, зокрема, у «Споминах» Вікентія Шандора. Цікавим видається той факт, що, порівнючи працю о. Степана Папа зі спогадами о. Стефана Бендаса, прибічника інакших поглядів, пересвідчуємося в ідентичності оцінок багатьох історичних фактів і явищ, зокрема, що стосується табірних та в’язничних жахіть.
Поза сумнівом, «Велика боротьба» о. Степана Папа належить своїй епосі. Але вона ще добре прислужиться і в нашому часі. Насамперед завдяки своєму наступальному настроєві, що в працях такого історичного жанру трапляється не так часто. Власне, тому вона й «Велика бортьба».
Віктор КІЧЕРА,
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України УжНУ
Праця о. Степана Папа, автора класичної трилогії «Історія Закарпаття»1, насамперед повинна зацікавити істориків. Микола Мушинка спілкувався з о. Степаном аж упродовж багатьох років і до самої смерті автора, тож написання монографії датує кінцем 80-х років минулого століття. Праця має кілька розділів, охоплює майже всю історію Закарпаття. Окремо автор акцентує концепт «Історичне Закарпаття»3, подає хронологію заселення краю в контекті приходу сюди мадярів. Власне, суть цієї праці й можна визначити як окреслення національного життя й поступу в найзахідніших етнічно-українських околицях, в непростих умовах міжнаціональної та міждержавної сумежності, закономірність державницьких змагів першої половини ХХ ст. Тому й не випадково автор подає тут опис збройного спротиву української молоді угорській інтервенції 1939 року, а також жорстоких репресій проти національно свідомого населення в період угорської окупації Закарпаття 1939-1945 рр. (Екзиль, ч. 3)
Оригінальним є виклад матеріалів, що тематично об’єднані процесами латиназації церкви та словакізації Історичного Закарпаття.
Загалом невеликі розділи про оборону Карпатської України, мадярські4 репресії, табір у Кривій, Ковнерський процес, в’язниці у Ворюлопоші й Ваці якоюсь мірою сприймаються як спогади, але за суттю є вагомими історичними документами, і не лише в контексті персональному, а й значно ширшому - державотворчому й мілітарному.
Самозрозуміло, що о. Степан Пап - людина свого часу, активний патріот України, пластун, священик, який щиро переживав карпатоукраїнське державотворення та репресії мадярського окупаційного режиму проти молоді й себе особисто.
Народився о. Степан Пап 11 березня 1917 р. в с. Березово. Закінчив українську гімназію в Хусті (1928-1936). Згодом навчався в Ужгородській греко-католицькій богословській семінарії (1936-1941), по закінченні - одразу рукоположено на греко-католицького священика. Розпочав душпастирську роботу на парафії в Білках, де служив до 1942 р., відтак заарештований мадярськими властями за націоналістичну діяльність. Наприкінці війни звільнений з ув’язнення й призначений на різні приходи - Вельке Селменце (1944-1948), що в Словаччині, згодом стають частиною Пряшівської єпархії; Нижня Рибниця (1948-52); після відновлення Греко-католицької церкви в Чехословаччині Вишнє Нємецке (1968-1973). З часом поселяється в Кошице й аж до смерті займається редакторською роботою над єпархіальним виданням «Благовісник»5. Помер в Кошицях 25 лютого 1990 р.
З тексту праці можемо судити про риси особистості студента-богослова і священика з глибокими переконаннями, непідробним патріотизмом. «Велика боротьба» ніби проектується на добу Карпатської України, розкриваючи сенс усієї книги о. Степана Папа. Не можна не зауважити, що зі сторінок видання перед читачем досить виразно постає образ звичайного парубка, а згодом і священика Степана Папа, увиразнюється його особистий вплив на хід непростих історичних подій.
З джерелознавчо-історичної перспективи важливими є розділи, де домінує інформація від очевидця: Красне поле, перше мадярське ув’язнення (березень-липень 1939 р.), другий арешт і катування («...В ім’я святої Мадярської корони...» 6; 1942-1944).
Степан Пап. Велика Боротьба by Andrij
Опис боїв на Красному полі, репресій проти захисників Карпатської України, в основному з пластового середовища, знущань і катувань у Кривій під Хустом та Ворюлопоші, що поблизу Ніредьгази, о. Степан Пап досить ґрунтовно документалізує. Маємо справу з реальними постатями, фактами, подіями, хронологією й топографією. Це становить наукову цінність, бо містить як ексклюзивну інформацію, так і матеріал для співставлень, уточнень тощо7. Розділ «У мадярській тюрмі» попри те, що фіксує й хронологізує в’язнично-табірні катування, подає відомості про конкретних катів: Йосипа Величка, Миколу Марка, Йосипа Вайнрауха та ін.
Немало важить і конкретика з тюремно-табірногого побуту, насамперед, харчування, а точніше, виснаження голодом: їжа у вигляді 250 г зупи (тепла вода з капустяним листям) і стільки ж хліба тричі на день (брати Андрейчики обміняли швейцарський годинник на кусень сала і з’їли його одразу).
Табірна хроніка С. Папа порушує й такі теми, про які в інших авторів не згадується. Це стосується, скажімо, євреїв, румунів та циганів. Так, у табір звозили втікачів з Румунії, зокрема, й жінок-проституток. Невдовзі поширення венеричних захворювань стало загрозливим. Але це не стосувалося українців, що підтвердили, за свідченням С. Папа, й мадярські лікарі. Цих перебіжчиків тримали на рівні ув’язнених, правда, харчували краще й намагалися зробити з них диверсантів для використання на території Румунії.
Чимало уваги автор приділив «витонченості» тортур в мадярському концтаборі, жорстокості жандармських порядків
у тюрмі, навів терміни ув'язнення для побратимів. Подані картинки з нелюдського тюремного побуту залишають гнітюче враження. До прикладу, розправа наглядачів над вагітною жінкою, що народила мертву дитину й сама невдовзі померла.
На одному з допитів о. Степан Пап довідався про можливість отруєння владики Олександра Стойки й схильний допускати її як таку. Уже на волі Микола Мураній переказав авторові розмову генерала Самботгелі і владики Стойки. З її змісту стає зрозумілим, що владика був патріотом і не вислужувався перед мадярами. Такі погляди зустрічаємо і в інших авторів, зокрема, у «Споминах» Вікентія Шандора. Цікавим видається той факт, що, порівнючи працю о. Степана Папа зі спогадами о. Стефана Бендаса, прибічника інакших поглядів, пересвідчуємося в ідентичності оцінок багатьох історичних фактів і явищ, зокрема, що стосується табірних та в’язничних жахіть.
Поза сумнівом, «Велика боротьба» о. Степана Папа належить своїй епосі. Але вона ще добре прислужиться і в нашому часі. Насамперед завдяки своєму наступальному настроєві, що в працях такого історичного жанру трапляється не так часто. Власне, тому вона й «Велика бортьба».
Віктор КІЧЕРА,
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України УжНУ