Любомир Белей. Ucrainica: ad fontes
Аштє бо азъ прємълчу,
отъ мєнє забвєна будутъ,
и къ тому не помянутся имена ихъ,
якоже было и до сєго дьни.
Києво-Печерський патерик
ХІХ-ХХ ст., коли відбувався вельми активний розвиток загальної славістики та національних її галузей - богемістики, полоністики, русистики, сербістики тощо, - стали періодом вкрай несприятливим для становлення і розвитку україністики. Бездержавний статус українців, роздробленість українського етносу між двома і навіть чотирма державами, неприязне, навіть маніакально-упереджене ставлення до самого факту існування самобутнього українського етносу, його мови, нечуваний ідеологічний тиск на розвиток української культури - ось що творило суспільно-політичний ґрунт, на якому розвивалася модерна україністика. Такі трагічні суспільно-політичні обставини зумовлювали мізерні тиражі (у 50-100 примірників) серйозних наукових україністичних досліджень чи публікацію таких праць у маловідомих регіональних газетах; нерідко тогочасна україністика не поширювалися по бібліотеках та наукових інституціях, а часто тільки переховувалися у приватних книгозбірнях, за що власники таких «ворожих, шкідливих видань» ризикували втрапити до в’язниці. Через такі лихі обставини україністика набула сумнозвісної фрагментарності, неповноти, бо цілі її пласти, з такими труднощами створені сподвижниками українства, стали маловідомими та малодоступними або й зовсім невідомими.
Протягом минулих двох десятиліть дуже багато зроблено для витворення єдиного соборного українознавства: багато славних імен україністів очищено від абсурдних, брудних звинувачень, багато капітальних україністичних праць заново повернуто в активний науковий обіг. Проте можемо констатувати, що нині в україністиці заповнено далеко не всі штучно створені лакуни, чимало серйозних україністичних праць і навіть імен, залишаються поза науковим обігом, тобто є недоступними, мало або й зовсім невідомими широкій науковій громадськості. Такий стан речей можна пояснити або важкодоступністю, винятковою раритетністю відповідних україністичних праць, або ж їх оприлюдненню перешкоджає зла воля окремих осіб, що усупереч науковій етиці намагаються стати єдиними розпорядниками-хранителями науково важливої та невідомої інформації. Не відтворивши та не удоступнивши у всій можливій на сьогодні повноті корпус україністичних праць, сучасне українознавство приречене на ущербність, неповноту, та, що дуже важливо, вони не зможе втішатися неперервністю, наступністю більш ніж тисячолітньої традиції. Тому конечна необхідність відновити, відтворити у можливому обсязі набутки україністики шляхом їх удоступнення сучасним українознавцям та широкій культурній громадськості залишається одним з актуальних завдань україністичних студій. З огляду на вказані чинники Науково-дослідний інститут україністики імені Михайла Мольнара цим томом започатковує наукову серію Ucrainica: ad fontes, що цілком випливає зі статутних засад нашої інституції.
Прикметно також, що концепція наукової серії Ucrainica: ad fontes цілком вписується у неопозитивістські погляди Михайла Мольнара, відомого україніста ХХ ст., чиє ім’я носить наш інститут, та, що дуже важливо, значною мірою завдяки ним відшуканим, дбайливо збереженим та безкоштовно переданим раритетам стала можливою реалізація такого проекту.
У рамках цієї наукової серії планується перевидавати з відповідними науковими коментарями та, як правило, передмовами україністичні тексти, що побачили світ у добу української бездержавності, проте досі мають не лише історичну цінність, а й не втратили своєї наукової вартості, як фактографічної, так і концептуальної.
Наукову серію Ucrainica: ad fontes відкриваємо маловідомою працею проф. Дмитра Дорошенка «Євген Чикаленко», що була написана славетним українським істориком до п’ятих роковин смерті великого українського громадського діяча, мецената, видавця й ученого-агронома та хлібороба-практика.
Д. Дорошенко не випадково відкриває Ucrainica: ad fontes. Це є скромною спробою віддати належне особливому ставленню вченого до Закарпаття, що проявилося у написанні ним спеціального дослідження «Угорська Україна» (1914) та виборі Ужгорода як місця публікації його капітальної «Ілюстрованої історії України: 1917-1923. Доба Гетьманщини» (1930). В Ужгороді також було перевидано його тритомник «Слов’янський світ у його минулому й сучасному» (2005).
Найближчим часом плануємо опублікувати архівні філософські, публіцистичні та літературно-художні тексти Гавриїла Костельника, етнографічні матеріали А. Животка, лекції з мистецтвознавства Д. Антоновича, історико-філологічні студії С. Шелухіна, мемуари та історичні студії О. Лотоцького, Д. Дорошенка та ін. Сподіваємося, що видання наукової серії Ucrainica: ad fontes Науково-дослідного інституту україністики імені Михайла Мольнара сприятиме цілісності та неперервності традицій української духовної культури, „культури, яка, за словами Є. Маланюка, таїть у собі правікове джерело молодості і відродження, культури, що в певних добах історії може скорочуватися до розмірів писанки й пісні, але при першій ісоричній можливості розцвітає софійськими банями, мазепинським бароком, хоралами Бортнянського, майстерністю Боровиковського чи Нарбута”.
Детальніше про серію "Ucrainica: ad fontes"