МАЛО МАТИ ПОТЕНЦІАЛ - ПОТРІБНО ВМІТИ НИМ КОРИСТУВАТИСЯ
Український народ і справді має якусь дивну і специфічну звичку весь час боротися зі своїм минулим і не думати про те, щоб будувати майбутнє.
Це дуже сильно проявляється і в бізнес-середовищі, адже дослідження і спостереження - це одне, а бізнес, де потрібен і короткостроковий, і довгостроковий результат - це зовсім інше. У зв'язку з цим, сприйняття України закордонним бізнес-середовищем дуже неоднозначне.
Чи є в України внутрішній потенціал? - Так! І представники закордонного бізнесу це констатують. Проте, одного тільки потенціалу, навіть стратегічного, явно не достатньо, адже з ним треба працювати, його потрібно акумулювати та розвивати практично. Проводячи аналогію, наявність у балансі основних засобів нічого дасть, якщо ці основні засоби простоюють і не здійснені у виробництві!
Особливість України в тому, що ми багато говоримо про те, який у нас потенціал є, але нічого не можемо сказати, а як же цим користуватися далі, і як це все вжити на користь, в першу чергу, собі і своїй державі. Це дуже добре помітно в бізнес-середовищі.
Наприклад, ця негативна тенденція наочно простежується на прикладі розробки програмного забезпечення. Ми бачимо величезний потенціал, як на території Україні, так і за її межами - в особі українців, що живуть за кордоном. Якщо цей потенціал об'єднати - Україна, мабуть, цілком могла б конкурувати навіть з Силіконовою долиною. Але, замість цього, розробки українських програмістів купують західні корпорації у вигляді «напівфабрикату», а потім перепродують українському бізнесу готовий продукт, але вже за зовсім інші гроші. Українські компанії, купуючи готові програми, переплачують за ліцензію, за ім'я корпорації тощо, навіть не підозрюючи, що часом до 80% цього програмного продукту розроблено самими ж українцями.
Українському бізнес-середовищу, особливо, коли воно має справу з міжнародним простором, не вистачає дуже важливої деталі - вміння довгострокової роботи. Оскільки український бізнес так поводиться, то його так і сприймають - як певне середовище, де хочуть нашвидкуруч заробити грошей і потім собі тихенько відпочивати. Але ж, ключові сегменти економіки - вони довгострокові. Європейська бізнес-політика не терпить короткострокових зобов'язань. Закордонним партнерам потрібна стабільність, прогнозованість і розуміння того, що співпраця буде тривалою. Ми, в Україні, живемо поняттями 2-3 років максимум, в той час, коли за кордоном люди мислять перспективами в 5-7 років, а стратегічні питання розглядають з точки зору всіх 10-15 років. Не може бути з сьогодні на завтра великого гешефту. Ні, таке, звичайно, буває, але це разово: один раз вийшло - і добре. Але сумно і навіть небезпечно, коли це перетворюється на якусь бізнес-політику: швидше щось склепати, комусь із західних інвесторів продати, а там трава не рости і будь що буде. Такі факти мали місце - було створено дуже багато підприємств, зокрема, банків, страхових компаній, з яких зробили мильну бульбашку за фактом: його добре забрендували, тільки потім, коли його продали, ми отримали наслідки, які будемо відчувати ще дуже довго.
Український бізнес багато в чому відображає те, що відбувається в державі. Ми багато чуємо про так званий розвиток держави, але чомусь, жодного документа щодо соціально-економічного розвитку держави, саме готового документа, ми навряд чи зможемо знайти. Якщо держава цього не вміє робити, то, як бізнес цьому навчиться? Немає національної стратегії економічного розвитку держави, а значить, немає такої стратегії і у бізнесу.
Коли ми голосно говоримо про потенціал, ми ризикуємо потрапити в ту ж саму історію: потенціал є, піднімати його нікому. І якщо ці питання не врегулювати найближчим часом - нас куплять по частинах, а потім нам же і перепродадуть, але вже за значно більші суми.