Християнство і спротив злу силою
Originally posted by scaldir at Християнство і спротив злу силою
IN HOC SIGNO VINCES - ПЕРСПЕКТИВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
БРАТСТВО.info
сегодня в 19:28
Питання «Чи можна християнину поборювати зло силою?» аж ніяк не є новим. Поверхневе бачення природи християнства нерідко призводить до того, що створюється хибне розуміння християнської любові як якогось пацифізму. Прихильники такого підходу часто звертаються до окремих цитат Святого Письма, приміром, до заповіді «Не убий» або слів про підставляння іншої щоки. Чи справедливим є такий підхід?
Ті, хто перетворюють християнство на пацифізм, зазвичай виривають окремі рядки із контексту усієї Біблії. Наприклад, вони чомусь не помічають, що окрім заповіді «Не убий» Старий Завіт містить перелік гріхів, за які передбачається смертна кара. До цього переліку, між іншим, входить і вбивство. Тобто гріхом вважається вбивство з певних егоїстичних мотивів (особиста неприязнь, корисливі мотиви), натомість смертна кара не вважається гріхом, оскільки вона є вимушеним актом, спрямованим на нейтралізацію зла.
Подібна ситуація із підставлянням іншої щоки. Ці слова Ісуса Христа зазвичай виривають із контексту усієї Нагірної проповіді. В тій же проповіді Господь говорить про видалення (сучасною мовою - «ампутацію») тих членів тіла, котрі призводять до спокуси. Однак тяжко знайти хоч одного святого, котрий дійсно відрізав би собі руку чи виколов око. Цілком очевидно, що Христос говорив образно, і підставляти щоку не варто так само, як видаляти руку чи око. Слова про підставляння щоки - це заклик до прощення особистих образ, але аж ніяк не безпосереднє правило поведінки, не «заповідь» бути пацифістом.
Християнин дійсно має любити ворогів, він повинен вміти їм пробачати. Проте вороги бувають різними. Світоч середньовічної України - св. Феодосій Печерський закликав: «Живіть мирно не лише з друзями, але й з ворогами, однак зі своїми ворогами, а не ворогами Бога». Вміння полюбити і пробачити особистого ворога нерідко дає позитивні плоди не лише на Небі, але й на землі, коли ворог змінюється і стає кращим. Однак не можна «жити мирно» з «ворогами Божими». При цьому під «ворогами Божими» слід розуміти не лише ворогів християнства, але й усіх, хто чинить зло. У певному сенсі варто любити і самого «ворога Божого», але така любов повинна розмежовувати зло і носія зла. Зло потрібно нейтралізувати - це програма-мінімум, а програмою-максимум є перевиховання носія зла (саме це є правдивим виявом любові до нього).
Приклад фізичного побоювання зла демонструє сам Христос, коли із бичем у руках виганяє торговців із Храму (зараз за цей нетолерантний вчинок могли б порушити кримінальну справу). Тому маючи приклад самого Спасителя, християнам не варто боятися поборювати зло фізично у тих випадках, у котрих це дійсно потрібно. В багатьох випадках непокаране зло збільшується, розростається як ракова пухлина. Боротьба з таким злом фізичною силою може бути не лише правом, але й обов’язком християнина. При цьому варто пам’ятати, що причиною боротьби має бути любов, а не ненависть: любов до Бога і Його Церкви, любов до Божого Закону, любов до ближніх (власної нації, рідних, друзів, беззахисних людей, котрі несправедливо зазнають утисків від «сильних світу цього»). Захист власної честі також може випливати із любові (любові до Бога, на образ і подобу Якого ми створені). Врешті-решт, фізичні методи впливу щодо носія зла можуть бути виявом любові до нього самого, намаганням виправити його.
Побудувати Рай на землі неможливо. Тому християнство не ставить собі за мету пропаганду утопічного пацифізму. Завдання християнства у цій сфері - перетворити шакала на благородного вовка, виховати шляхетного лицаря, що використовує свій меч лише при реальній потребі і лише для творення блага.
IN HOC SIGNO VINCES - ПЕРСПЕКТИВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
БРАТСТВО.info
сегодня в 19:28
Питання «Чи можна християнину поборювати зло силою?» аж ніяк не є новим. Поверхневе бачення природи християнства нерідко призводить до того, що створюється хибне розуміння християнської любові як якогось пацифізму. Прихильники такого підходу часто звертаються до окремих цитат Святого Письма, приміром, до заповіді «Не убий» або слів про підставляння іншої щоки. Чи справедливим є такий підхід?
Ті, хто перетворюють християнство на пацифізм, зазвичай виривають окремі рядки із контексту усієї Біблії. Наприклад, вони чомусь не помічають, що окрім заповіді «Не убий» Старий Завіт містить перелік гріхів, за які передбачається смертна кара. До цього переліку, між іншим, входить і вбивство. Тобто гріхом вважається вбивство з певних егоїстичних мотивів (особиста неприязнь, корисливі мотиви), натомість смертна кара не вважається гріхом, оскільки вона є вимушеним актом, спрямованим на нейтралізацію зла.
Подібна ситуація із підставлянням іншої щоки. Ці слова Ісуса Христа зазвичай виривають із контексту усієї Нагірної проповіді. В тій же проповіді Господь говорить про видалення (сучасною мовою - «ампутацію») тих членів тіла, котрі призводять до спокуси. Однак тяжко знайти хоч одного святого, котрий дійсно відрізав би собі руку чи виколов око. Цілком очевидно, що Христос говорив образно, і підставляти щоку не варто так само, як видаляти руку чи око. Слова про підставляння щоки - це заклик до прощення особистих образ, але аж ніяк не безпосереднє правило поведінки, не «заповідь» бути пацифістом.
Християнин дійсно має любити ворогів, він повинен вміти їм пробачати. Проте вороги бувають різними. Світоч середньовічної України - св. Феодосій Печерський закликав: «Живіть мирно не лише з друзями, але й з ворогами, однак зі своїми ворогами, а не ворогами Бога». Вміння полюбити і пробачити особистого ворога нерідко дає позитивні плоди не лише на Небі, але й на землі, коли ворог змінюється і стає кращим. Однак не можна «жити мирно» з «ворогами Божими». При цьому під «ворогами Божими» слід розуміти не лише ворогів християнства, але й усіх, хто чинить зло. У певному сенсі варто любити і самого «ворога Божого», але така любов повинна розмежовувати зло і носія зла. Зло потрібно нейтралізувати - це програма-мінімум, а програмою-максимум є перевиховання носія зла (саме це є правдивим виявом любові до нього).
Приклад фізичного побоювання зла демонструє сам Христос, коли із бичем у руках виганяє торговців із Храму (зараз за цей нетолерантний вчинок могли б порушити кримінальну справу). Тому маючи приклад самого Спасителя, християнам не варто боятися поборювати зло фізично у тих випадках, у котрих це дійсно потрібно. В багатьох випадках непокаране зло збільшується, розростається як ракова пухлина. Боротьба з таким злом фізичною силою може бути не лише правом, але й обов’язком християнина. При цьому варто пам’ятати, що причиною боротьби має бути любов, а не ненависть: любов до Бога і Його Церкви, любов до Божого Закону, любов до ближніх (власної нації, рідних, друзів, беззахисних людей, котрі несправедливо зазнають утисків від «сильних світу цього»). Захист власної честі також може випливати із любові (любові до Бога, на образ і подобу Якого ми створені). Врешті-решт, фізичні методи впливу щодо носія зла можуть бути виявом любові до нього самого, намаганням виправити його.
Побудувати Рай на землі неможливо. Тому християнство не ставить собі за мету пропаганду утопічного пацифізму. Завдання християнства у цій сфері - перетворити шакала на благородного вовка, виховати шляхетного лицаря, що використовує свій меч лише при реальній потребі і лише для творення блага.