АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ЩО РЕФОРМУЄТЬСЯ І ЧИ ПОТРІБНО САМЕ ТАК?
Однією з основних подій, що відбуваються зараз в нашій країні є реформа місцевого самоврядування. Формально вона орієнтується на принципи децентралізації та дебюрократизації. Але чи так це насправді?
Реформою передбачається створення нових рівнів управління: повітів та громад (в новому розумінні цього слова). Як це буде виглядати конкретно? Наведемо розлогу цитату зі статті присвяченої опису реформи:
«…Перш ніж перейти до схеми, варто зупинитися на тих повноваженнях, які «осядуть» у повіті.
У повітової влади буде набагато менше повноважень, аніж у нинішньої районної. Більшість функцій перейде на низовий рівень, до громад. Натомість повітове самоврядування візьме на себе відповідальність за справи, які неможливо вирішити на базовому щаблі, - насамперед це стосується до медичної допомоги вторинного рівня (йдеться про лікарні зі стаціонаром). Окрім того, у повітових центрах працюватимуть представники виконавчої влади держави - державні урядники, які стежитимуть за законністю в діяльності органів місцевого самоврядування. Зокрема, урядники матимуть право зупинити рішення місцевих рад, якщо вони порушують закон або виходять за межі повноважень, з одночасним зверненням до суду.
Отже, поділ областей на повіти (або можна сказати - гуртування громад у повіти) відбуватиметься з урахуванням двох основних факторів: здатністю адміністративно-територіальної одиниці забезпечити мешканців якісними медичними послугами, а також можливістю ефективного контролю над місцевою владою.
В експертній пропозиції Ігоря Коліушка передбачено створення 129 повітів на всій території України замість 490 районів, а також близько 1,5 тисяч громад замість 11,5 тисяч суб'єктів місцевого самоврядування у нинішньому статусі. З тих 129 повітів 10 припадає на окуповану частину Донбасу, а 8 - на Крим із Севастополем.
Коліушко намагався проектувати повіти рівномірними. Так, 104 із 129 спроектованих повітів охоплюватимуть від 200 до 400 тис. мешканців. На думку експерта, це оптимальна кількість населення для «нових районів». Принаймні 6 повітів будуть меншими (понад 150 тис. мешканців). Ще 19 повітів будуть більше заселеними, ніж звичайні; зокрема, у 8 повітах замешкає понад 800 тисяч осіб.
Найзаселеніші повіти зосереджуватимуться довкола реґіональних центрів. Майже кожний обласний центр має «взяти під опіку» також прилеглі райони: подекуди - один, подекуди - по кілька. Скажімо, Житомирський повіт пропоновано сформувати з самого Житомира та 6 прилеглих районів. Загалом найбільше заселеними повітами, за проектом Коліушка, виходять: Київський - 2,8 млн. осіб, Харківський - 1,68 млн. осіб.
Базові послуги будуть зосереджені на рівні громади. Зокрема, людям доведеться їздити за різними довідками не «в район», а до центру громади. Децентралізація повноважень зумовить і «децентралізацію» чиновницького апарату, адже багатьом держслужбовцям доведеться перейти на роботу в органи місцевого самоврядування. Повітовий апарат буде набагато меншим, аніж нинішній районовий.
«Люди майже не матимуть стосунку до повітів у повсякденні. Ніяких адміністративних послуг у повітовому центрі не надаватимуть. Там сидітимуть державні чиновники, котрі здійснюватимуть нагляд і контроль за місцевою владою. Грубо кажучи, вони спілкуватимуться не з людьми, а з органами місцевого самоврядування», - зазначає Коліушко….»
Отже, неозброєним оком ми можемо побачити, що вся реформа зводиться до примусового об’єднання місцевих адмінодиниць в громади, а районів в повіти. Характерно, що область, як адміністративна одиниця залишається, хоча саме обласний рівень є найпроблемнішим з точки зору оборони загальнонаціональних інтересів. Саме обласний рівень породжує локальні олігархічні угрупування з федералістськими, а нерідко, прямо сепаратистськими амбіціями. Велике питання викликає і ефективність управління на обласному рівні. Більшість наших областей - це утворення, що розмірами та населенням перевищують таку європейську державу як, наприклад, Люксембург, а нерідко наближаються до таких держав, як наші прибалтійські сусіди.
Непогано виглядає така одиниця як повіт. З урахуванням розмірів України, було б логічним побудувати її адміністративну структуру саме на засаді одиниць приблизно такого рівня. Щось подібне ми бачимо, наприклад, у поділеній на префектури Франції. Але в тому-то й проблема, що при збереженні обласної структури повіти залишаться просто «укрупненими районами» і ніякі «заклинання» горе-реформаторів про те, що це принципово нове явище, справі не допоможе.
Набагато гіршою є ситуація з «громадами», тобто одиницями, на яких повинно концентруватись безпосереднє забезпечення життя громадян. По-перше, незрозуміло в чому буде полягати ефективність цих «мікромонстрів» з населенням в декілька десятків тисяч людей. Ні про яку реальну демократію при таких розмірах мова не може йти. Більше того, влада стане віддаленішою від громадян, ніж зараз.
По-друге, «добровільно - примусове» об’єднання адміністративних одиниць в громади вже зараз викликає опір на місцях. Характерно, що незадоволені не тільки представники місцевих еліт, але й звичайні громадяни.
Резюмуючи, можна сказати, що реформа не вирішує жодної з проблем. З одного боку, залишається реальною загроза федералізації, з іншого - ніякої надії на покращення якості управління немає.
Едуард Юрченко