«ПІДСТАВИ НАЦІОКРАТІЇ» РОМАНА КОВАЛЯ ТА ПОЧАТОК ОНОВЛЕННЯ НАЦІОКРАТИЧНОЇ ІДЕЇ
Праця сучасного українського історика та ідеолога Романа Коваля «Підстави націократії» відіграє велику роль в сучасному світогляді українського націоналізму. Фактично з неї розпочалася адаптація ідеї націократії до реалій сьогодення. Характерно, що в інтерпретації Романа Коваля відчутно підсилені (порівняно зі Сціборським) традиціоналістичні та елітаристські елементи. Це не випадковість, а адекватна реакція на зміни в сучасному світі. Отже, розберемо роботу по порядку.
По-перше, Коваль одразу визначає головну проблему українства як відсутність адекватного проводу, що призводить до всіх інших проблем.
По-друге, з цього виводиться логічний висновок, що головна ознака націократії - це перебування при владі національної еліти. Але тут як раз проявляється адаптація націократії до реалій розчарованого в демократії сьогодення.
Третім аспектом «Підстав націократії» є однозначне визначення Нації як кровної в своєму фундаменті спільноти. Варто ще раз згадати про те, що даний підхід відповідає класичному правому розумінню Нації.
У четвертій своїй тезі Роман Коваль висуває ідею «турніру націй» або, простіше кажучи, визнає необхідність участі нашого народу в жорсткій конкуренції з іншими, що нерідко виходить за межі стандартної моралі. На фоні ліберального «націоналізму» більшості «професійних українців» звучить це досить радикально. Але елементарний здоровий глузд свідчить про правоту автора. Не варто забувати й про те, що сучасність загострює конкуренцію між націями та країнами.
П’ятою теоретичною думкою пана Коваля є революційно поставлена теза «демократія або державність»? Він не побоявся поставити це питання і дати несприятливу для демократії відповідь. Об’єктивно кажучи, весь хід української та європейської історії (якщо її знати, на відміну від вітчизняних лібералів) підтверджує його думку.
Шостою тезою є думка про те, що українському народові природно відповідає персоналізований механізм авторитетної влади, а не безвідповідальність оманливої колегіальності.
Сьомим моментом є запропонований Ковалем рецепт духовного відродження українства та надання наснаги для боротьби Нації за волю та панування. Його він вбачає в «ідеї серединності» або, простіше кажучи, в україно- або києвоцентричній свідомості. Саме це є надійнішим засобом, ніж різноманітні фобії щодо чужинців.
Восьмим принциповим питанням, що підіймається в роботі, є ідея коріння авторитету національної еліти. Автор дає відповідь пряму і неполіткоректну - сила. Зрозуміло, що йдеться не тільки про примітивну фізичну силу, а й про міць моральну, інтелектуальну та духовну.
Але на завершення, що можна вважати дев’ятим принципом, Роман Коваль закликає нас творити «українську легенду», яка одна здатна повести за національним проводом маси. Дійсно, не варто їх недооцінювати через властивий правим елітаризм. Людина не може існувати без серця та мозку, але й існування мозку та серця без тіла важко вважати життям (навіть якщо сучасна наука надасть для цього можливості). Такі самі взаємовідносини Нації та аристократії.
Резюмуючи, варто відзначити, що праця Романа Коваля «Підстави націократії» стала справжнім ковтком чистого повітря для українського націоналізму в добу, коли проводилась його інфільтрація чужими ліволіберальними ідеями.