МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ ТА СВІТОГЛЯД СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
Микола Іванович Міхновський зазвичай вважається засновником українського націоналізму через те, що він вперше чітко сформулював концепцію «Самостійної України» або, простіше кажучи, ідею відновлення української державності в сучасних умовах. Але його вплив та ідеологічний зв'язок із сучасним правим націоналізмом набагато ширше. Далеко не тільки його протистояння з Російською імперією має для нас значення: не варто забувати, що саме Міхновський першим кинув виклик псевдоукраїнському лівацькому «українському руху» , який ще досі залишається ледь не більшою загрозою для нації, ніж зовнішні вороги.
Ідеться про сукупність організацій та рухів, які використовують українську національну ідею як суто інструментальне гасло для просування «загальнолюдських цінностей», космополітизму, матеріалізму та так званої «демократії» (яка насправді являє собою гібрид олігархату з охлократією, тобто владою натовпу). Будь-які здорові власне національні традиції при цьому замовчуються або перекручуються: козацька аристократія позиціонується як збіговисько повсталих рабів, войовнича українська нація як «вічно пригноблені холопи», а державність розуміється як певний етап на дорозі в «демократичну світову цивілізацію».
Під час діяльності Міхновського ситуація у багатьох аспектах була гіршою за сучасну. Так званий «український рух» початку ХХ ст. був наскрізь інфільтрований лівими. Український патріотизм цинічно використовувався силами світової закуліси як інструмент для повалення російської монархії. Доля власне України соціалістів-космополітів не цікавила, саме тому верхівка так званого «українського руху» ніколи не виступала за самостійну Україну. Вони висували план т. зв. федерації з демократичною Росією, своїм ворогом вони вважали російську монархію. Але готові були віддати (і фактично віддали) Україну на поталу російському республіканському режиму, який мусив стати наступною сходинкою до встановлення космополітичної диктатури соціалістичного уряду. Вони цього навіть не приховували, і божевільні мрії поважного соціаліста В. Винниченка про «всесвітню федерацію республік» були, на жаль, не просто породженнями хворої уяви.
Микола Іванович рішуче протистояв цим антиукраїнським планам. Саме тому він і наполягав на обов’язковому утворенні національної самостійної України, вільної як від Москви, так і від різноманітних «всесвітніх демократій». Необхідно підкреслити, що його націоналізм був націоналізмом «спільноти мертвих, живих і ненароджених», а не спільноти абстрактних істот із паспортами певного зразка. Він мав етнічний вимір, на відміну від псевдонаціоналізму «якобінської моделі».
Наступним важливим моментом є те, що він не боявся виступити проти демократії, яка перетворилася на справжнього ідола тогочасної «громадськості».
Микола Іванович є широко розрекламованим в якості республіканця та людини із просоціалістичними (дехто може заявити навіть лівими) поглядами, але це абсолютно не відповідає дійсності, оскільки республіканські та загалом соціалістичні ідеї він висловлював лише на першому етапі своєї політичної кар’єри. Під час національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Міхновський займав виражену праву націонал-консервативну позицію, зокрема активно підтримував Гетьманат П. Скоропадського. Ці ідеологічні кульбіти свідчать не про безпринципність Миколи Івановича, а про його виважений націонал-прагматизм та палку любов до України, що стояла для нього понад політичні суперечки. До того ж треба додати, що обидві позиції цілком відповідали реаліям свого часу і були логічно вмотивовані, оскільки в республікансько-соціалістичну добу біографії Міхновського соціалістична риторика була необхідною для залучення на бік національної справи інфільтрованого лівацькими ідеями українського середовища. За доби національно-визвольних змагань гарантом виживання української державності міг виступити лише консервативний режим, зіпертий на природню національну еліту.
Принциповим моментом є те, що Міхновський не бачив місію українського руху в боротьбі за космополітичну «рівність» між народами, його цікавило збереження та панування української нації. Пізніше ця лінія була впевнено продовжена Дмитром Донцовим та іншими класиками правого націоналізму.
Микола Іванович усвідомлював що боротьба націй за панування є природним процесом. Ця думка червоною лінією проходить крізь всю його творчість, відповідно, боротьба за інтереси української нації для нього не могла обмежуватись винятково боротьбою за державну незалежність. Боротьба за домінацію логічно витікає з самої сутності націоналізму Миколи Міхновського.
Отже, в націоналізмі Миколи Міхновського вже були закладені всі ті ознаки, що є властивими сучасному правому націоналізму: національний реалізм, аристократизм та великодержавність.
http://vk.com/id40985756?w=wall40985756_8554%2Fall