Обличчя націоналізму: «Правий сектор»
Вперше з далеких 1990-их українські праві знову «на коні», помітно впливаючи на внутрішньополітичний розклад сил. Однак ситуацію двадцятилітньої давності від сьогодення різнить той факт, що нині український націоналізм є водночас і обличчям України на зовнішньополітичній арені - як би того не хотілось уникнути формальним керівникам держави. Медіа творить віртуальну реальність, а з нею і образи поки що віртуальної правої України. Наскільки ми близькі втілення російських телекартинок - і якими вони можуть бути в реальності? За великим рахунком, не тільки іноземні громадяни, але й українці мало обізнані в «наших правих».
Поява в січні 2014 р. назви «Правий сектор» стала несподіванкою для більшості глядачів, кругозір яких до того обмежувався партією «Свобода» і, в кращому випадку, абревіатурою УНА-УНСО. Попри розповсюджене уявлення, «Правий сектор», що виник наприкінці 2013 р. як радикальне крило Евромайдану, не був і не є монолітною структурою, адже фактично ця назва покриває кілька незалежних одна від одної націоналістичних організацій. У першу чергу йдеться про «Тризуб» ім. Степана Бандери, УНА-УНСО, «Патріот України» та кілька менших неформальних об’єднань, суперечностей між якими не так мало, як здається на перший погляд.
Більшість українських націоналістичних організацій представлені по Україні нерівномірно, маючи свої традиційні центри впливу - що відобразилось, серед іншого, і в поділі самого «Правого сектора»: куратором Західної України був уже покійний Олександр Музичко (Сашко Білий) від УНА-УНСО, Східної України - Андрій Білецький від «Патріота України», центральний провід очолив Дмитро Ярош від організації «Тризуб». Перед обличчям спільного ворога - і перспективою проходження в парламент - ці дещо різнорідні структури на нещодавньому з’їзді вперше за двадцять років змогли об’єднатись в єдину політичну партію, забувши про старі конфлікти. Проте наскільки тривким буде цей союз?
Громадська організація «Тризуб» ім. Степана Бандери, яку нині очолює Дмитро Ярош, була заснована в далекому 1993 р. з благословення Ярослави Стецько і фактично доповнювала Конгрес українських націоналістів у якості силового крила і молодіжної організації - що в ті роки серед більшості правих партій було поширеною практикою. Провідником «Тризуба» довгий час був доцент Василь Іванишин, а після його смерті у 2007 р. організацію очолив Дмитро Ярош. Маловідомий, але факт - членом «Тризуба» були нинішній міністр освіти, професор Сергій Квіт і депутат-«свободівець» Юрій Сиротюк. Найбільшими центрами організації є Тернопіль і Дрогобич. Ідеологія - традиційний український націоналізм, замішаний на християнстві (назва друкованого видання «Тризуба» - «Бандерівець» - точно відтворює її дух і суть).
Друга складова «Правого сектора» - УНА-УНСО - як Українська міжпартійна асамблея була заснована в 1990 р., а в 1991 р. перейменована на Українську національну асамблею (УНА) і зареєстрована як політична партія. Як і КУН, має силове крило - Українську народну самооборону (УНСО), подекуди зареєстровану в якості громадської організації, але по факту невіддільну від партструктури. В 1990-их рр. непублічним очільником УНА-УНСО був колишній політв’язень Анатолій Лупиніс (Дядя Толя). Нині фактичний керівник - Микола Карпюк, номінальний лідер - політв’язень Юрій Шухевич, син легендарного головнокомандувача УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Відомі вихідці - народний депутат Андрій Шкіль та лідер «Братства» Дмитро Корчинський. Найбільші центри - Київ, Рівне і, вочевидь, Чернівці.
На відміну від консервативного «Тризуба», націоналізм УНА-УНСО завжди вирізнявся еклектичністю та грою на ідеологічних суперечностях - від крайньої правизни до крайньої лівизни і анархізму. Що в більш вишуканій формі знайшло вираження у стилі «Братства» Дмитра Корчинського. Як і в італійському фашизмі поч. 1920-их рр., естетика УНСО панує над змістовним наповненням, відтак організація завжди вбирала не стільки державницькі кадри, скільки пасіонарних «робінгудів», почасти з кримінальними відголосками (Олександр Музичко - чи не найяскравіший персонаж). Водночас УНА-УНСО - чи не єдина українська націоналістична структура із серйозним бойовим досвідом: її добровольчі загони брали участь щонайменше в чотирьох військових кампаніях - у Придністров’ї, Абхазії та обидвох Чеченських війнах.
Третя складова «Правого сектора» - організація «Патріот України». Заснована в середині 1990-их і офіційно легалізована в 1999 р. під керівництвом Андрія Парубія як товариство сприяння збройним силам і військово-морському флоту - фактично виконувала функції молодіжного та силового крила Соціал-Національної партії України. З 2004 р., після того, як партія була очолена Олегом Тягнибоком і перейменована на Всеукраїнське об’єднання «Свобода», «Партіот України» поступово канув у небуття. В часи СНПУ фактичним центром організації був Львів, серед відомих вихідців, окрім Андрія Парубія, можна назвати нинішнього нардепа-«свободівця» Леонтія Мартинюка.
У 2005-2006 рр. бренд «Патріота України» - вже в якості самостійної громадської організації - був реанімований у Харкові Андрієм Білецьким і тодішнім заступником голови ВО «Свобода» з ідеологічних питань, професором Олегом Однороженком. Після гучного розриву зі «Свободою» у 2007 р. «Патріот України» створив власну політичну структуру - Соціал-Національну асамблею, яка, однак, партією так і не стала. Центрами організації є Харків і Київ - у 2006-2008 рр. третім активним осередком був чернівецький. Ідеологія характеризується як соціал-націоналізм, органічне поєднання ідей національної і соціальної справедливості, в чому перегукується із ВО «Свобода».
Саме «Патріот України» використовує найбільш скандалізований західними ЗМІ символ «Ідея Nації», який поєднує риси тризуба і свастичного Wolfsangel. Утім, мало хто знає, що він же є офіційно зареєстрованим знаком СНПУ, права на який досі належать ВО «Свобода». Його естетика і відповідні політичні асоціації, однак, не є зовсім випадковими - на відміну від «Тризуба» і УНА-УНСО, в медіа-просторі «Патріот України» і СНА можна в найбільшій мірі назвати «неонацистською» силою (беручи, однак, до уваги всю умовність та вульгарність ужитку цього поняття сучасними ЗМІ). Підставами для цього є не тільки естетичні, але й ідеологічні складові, зв’язки з навколофутбольними середовищами, антиіміграційна риторика.
Ідеологічні та політичні розбіжності протягом останніх двадцяти років були причинами не лише конкуренції трьох організацій, але, подекуди, і локальних конфліктів між ними. Сьогодні ці розбіжності вдалося частково подолати - але під великим питанням, чи структури, які так довго діяли і розвивались у самостійному плаванні, зможуть у майбутньому стати політичним монолітом. Адже формально і партія «Правий сектор» була створена не «з нуля» - УНА просто змінила назву на з’їзді 22 березня. І хоча в її керівні структури ввели представників «Тризуба» і «Патріота України», а головою обрали Дмитра Яроша - фактичний контроль над більшістю старих партійних осередків матимуть кадри з УНСО (картина чого особливо наочна на Буковині
Автор Святослав Вишинський
http://s-vyshynsky.vkursi.com/6978.html#cut