Олена Семеняка: Задачі консервативного крила в теперішній революційній ситуації
1. Усім відома аналогія - влада в Україні, як і в США, представлена двома позірно опозиційними партіями, тільки у нас це не демократи і республіканці, а оранжеві та голубі. Прикрий "цикл перероджень" затягнувся, тому час спрямувати народний гнів на розбудову власної державності, а не прихід до влади нових псевдоопозиційних сил на хвилі коливання маятника в бік "оранжевого" Заходу. Інша справа, що гніву як такого і навіть скоординованої націонал-революційної діяльності для цього не достатньо, потрібен проект державотворення і оптимальний вибір зовнішньополітичного курсу з точки зору національних інтересів України.
Звичайно, для когось вони диктують нагальність революції, для інших - відмову від євромайдану задля стабілізації курсу гривні, однак у ситуації, коли держава як інститут, що володіє монопольним правом на насильство (Вебер), перевершує міру застосування сили, тим самим доводячи одвічне протистояння народу та міліції до рівня потенційної загрози народної вендетти, заклики зберігати спокій не подіють, і потрібні конкретні символічні та реальні кроки, здатні вивести країну зі стану позиційної війни народу й влади. При всій стрімкості розгортання масових протестів та радикальності конфлікту уряду з народом як, взагалі-то, суверена (вимога імпічменту "гаранта Конституції", яка звучить з уст всіх опозиційних лідерів й націонал-революціонерів й скромно прокоментована прем'єр-міністром як ситуація з ознаками державного перевороту), не факт, що їхні вимоги будуть задоволені добром чи силою. В такому разі, питання зміни влади логічним чином постане на наступних президентських виборах, а зараз владі доведеться сформувати контрольні органи для налагодження діалогу з населенням і задоволення хоча б частини його вимог. Інакше буде тільки більше жертв, соціально-економічної дестабілізації й підстав для вимоги відставки уряду та президента.
2. Парадоксально, але факт: саме затяте відстоювання європейських цінностей та європейського майбутнього, яке стало формальним приводом для демонстрації технічної могутності режиму, в підсумку не тільки вдарило по його легітимності, але й відсунуло тему асоціації з ЄС на задній план. І, відповідно, вивело на передній внутрішні проблеми нашої країни (Лозунг "Банду геть!" замість "Україну - в ЄС!", хоча питання конcтруктивної альтернативи / конкретного і позитивного наповнення програми змін лишається і в першому, і в другому випадку, який насправді завжди був радше замаскованою критикою діючої влади). Тим більше очевидно те, що дипломатична незграбність Януковича, що вивела людей на вулиці, можливо, якраз була правильним (необхідним) рішенням, зумовленим незадовільними умовами асоціації, в яких ніяк не передбачено відшкодування наших економічних втрат від обрання такого курсу, і в цьому сенсі мітингувати на Майдані до тих пір, поки не буде підписано угоду, можна й під стінами Європарламенту, що задає правила гри і має значно більше важелів впливу в ході інтеграційних торгів з Україною.
Також припинення чи гальмування євроінтеграції дає нам всі можливості та шанси для обрання третього шляху як спроби виступити відносно самостійним геополітичним гравцем і суб'єктом, а не лише об'єктом зовнішніх стратегів, які використовують вісь "Захід-Схід" для вигідного їм роздроблення держави на слабкі й залежні від їхньої пропаганди та матеріальної підтримки зони впливу - перспектива, про яку попереджав геополітик Юрій Липа. "Євроінтегратори" - сумнівний суб'єкт революції та історичних зрушень і навіть суто соціально-економічних перетворень у державі, тоді як "український народ" виглядає у рази природніше в цій іпостасі.
Задача для консервативного крила: надати максимально конкретний та концептуальний вираз стихійному народному незадоволенню та підпорядкувати революційні настрої державницькому, геополітичному і, в ідеалі, метаісторичному проекту, адресованому небайдужим українцям як в опозиційних, так і провладних колах, які вже зараз мають робити висновки про те, що їм не вдасться вирішити ці питання в односторонньому порядку, бо те, що на Майдані з'являється все більше сучасних і не тільки "західноукраїнских" чорно-червоних барв замість оранжевих і потенційно різнокольорових, по-моєму, помітно неозброєним оком.
http://falangeoriental.blogspot.com/2013/12/blog-post_409.html