Із дуже давньої історії фанатського руху
Originally posted by oles_maslak at Із дуже давньої історії фанатського руху
З приводу нещодавніх коллізій зі ФІФА та ФАРЕ, пригадав одну свою стару (ще 2006 року) статейку. Почав я її писати, може це когось здивує, для фанзину "Арсеналу", на світанку його існування. Втім, бажаючи трохи підзаробити, опублікував її також на сайті, який тоді належав одному нинішньому нардепу-лібералу. Саття аж надто попсова, і може викликати купу зауважень у спеціалістів-істориків. Втім, я не приховую того, що трохи підтягнув тему до сучасних реалій. Хоча, до чого це я? До того, що "деполітизація стадіонів" річ мало можлива. Бо вже як мінімум півтора тисячоліття стадіони були у вирі політичного протистояння. А отже всі слова про "деполітизацію", це та сама "політизація", лише в іншому ідеологічному напрямку...
Із дуже давньої історії фанатського руху
Багато хто думає, що рух спортивних фанатів народився лише у двадцятому столітті. Між тим явище дуже схоже на сучасний фанатський рух існувало вже принаймні тисячу шістсот років тому. Причому явище схоже навіть у деталях. Єдиною різницею може бути лише те, що футболу, як масового видовищного виду спорту, тоді ще не існувало. І «фанатіли» люди від інших видів спорту…
Однією із найбільших в світі держав у V-VII століттях була Східна Римська імперія - Візантія. А найбільшим містом світу у ті далекі часи була столиця Візантії - Константинополь. У самому центрі цього мегаполісу розміщувалася найбільша спортивна споруда того часу - константинопольський іподром. Відповідно, найулюбленішим різновидом проведення вільного часу жителів Царгорода було відвідання кінських скачок на колісницях та інших спортивних видовищ на цій арені. Навіть у візантійському сенаті, за спостереженням сучасника, у ті часи «серйозно обговорюють лише достоїнства наїзників і акторів». А рівень і принципи організації цих популярних спортивних змагань дуже нагадували сучасні принципи функціонування олімпійського спорту.
Безпосередньо підготовкою і проведенням спортивних видовищ займалися так звані «факції». «Факції» відрізнялися за кольором одягу візників, що керували колісницями. Відповідно ці факції і називалися. Зазвичай у місті було чотири факції: факція «зелених» (прасинів), факція «блакитних» (венетів), факція «білих» (левків) і факція «червоних» (русіїв). Найбільш потужними «дімами»» були венети і прасіни.
Навколо кожної «факції» утворювалися тісно пов’язані з ними угруповання вболівальників - «діми» (варто зазначити, що більшість дослідників взагалі не бачать різниці між «факціями» і «дімами»). Членами «дімів» була значна частина населення міста, причому в цих фанатських угрупуваннях були представники всіх верств населення - від міської бідноти і люмпенів до заможних купців і аристократів. Власне, від слова «демос» (народ) - походить і сама назва «діми». У кожній дімі було своє виборне керівництво («дімократи» і «дімархи») з представників знаті, військова організація, казна, майно, будівлі, штат службовців і артистів, а також загони «стасіотів» - озброєних вболівальників із числа молоді, які організовано відвідували різноманітні військово-спортивні секції (аж до метання списа і стрільби з лука). Агресивність «стасіотів» була настільки великою, що їм було заборонено публічно носити зброю. Але вони все одно були майже поголовно озброєними, оскільки носили свої обоюдогострі ножі «невійськового зразка» під одягом.
Крім «навколоспортивної активності» «діми» брали участь у обороні і охороні міста, в укріпленні і ремонті міських оборонних споруд та інших суспільно корисних справах. Кожна «діма» мала свій окремий сектор на іподромі, де вони під час змагань дружно вигукували заздалегідь підготовлені віршовані гасла.
Активними були угрупування вболівальників і у спортивно-політичному і релігійному житті. Венети зазвичай підтримували політику керівництва імперії і були прихильниками централізації держави і Церкви. Прасіни ж навпаки - підтримували різні єретичні і сепаратистські рухи.
Під час змагань на іподромі завжди був присутній імператор Візантії. І члени «дім» часто використовували його присутність щоб висловлювати свою прихильність чи, навпаки, неприхильність його зовнішньою чи внутрішньою політикою, висловлювали різні вимоги і скарги політичного, економічного змісту, прохання про помилування засуджених і т.п. Інколи «діми» навіть брали участь у виборі нового імператора. Всі подібні втручання «дімів» у політику і суд розглядалися урядом як цілком законні акти, якщо вони зберігали визначену традиційну форму, яка передбачала певне співвідношення і розподіл «сфер впливу» між імператором, аристократією і «дімами». Щоправда, інколи такі претензії виливались у міські повстання.
Цікаво, що поведінка тодішніх вболівальників була досить буйною. Так ще у часи єдиної Римської імперії в 39 р. н.е. в Антіохії відбулася перша велика битва між венетами і прасинами, яка почалася на спортивній арені і супроводжувалася нападами прасинів на місцевих іудеїв, що викликало в подальшому справжню «війну» між прасинами і палестинськими іудеями.
Деструктивні дії візантійських фанатів відбувалися у трьох основних різновидах.
По-перше це «міжфакційні» «війни». Вони починалися як випадково, так і сплановано. Цікаво, що рядові вболівальники, які утворювали «армії» для подібних «битв», швидко мирилися між собою і, коли уряд після зіткнень починав розправу над винними, одностайно закликали до «людинолюбства» правителів, до якої б «факції» ці винні не належали.
По-друге, це заколоти однієї «факції» проти уряду, коли інша «факція» дотримувалася «нейтралітету»
І по-третє - спільні виступи «факцій», під час яких інколи «дімоти» навіть створювали особливу організацію, яка об’єднувала обидві «факції» і називалася «прасиновенети». В багатьох випадках такі виступи були спричинені порушенням традицій спортивного видовища, яке отримувало серйозний характер, якщо з ним пов’язувалося порушення одвічних прав «факцій» .
Так коли в 515 р, імператор Анастасій, невдоволений поведінкою «дімів», відмінив післяобідні ігри на іподромі, відбулося повстання обох «факцій», під час якого вбили деяких урядових чиновників. Інше подібне повстання було спричинене забороною членам «дімів» збиратися на іподромі поза скачками, що було їх давньою традицією.
Доволі часто подібні повстання набирали і політичної ваги. Таке відбувалося, наприклад, тоді, коли імператор ігнорував прохання чи вимоги, які «діми» традиційно висловлювали йому на іподромі. Інколи це спричиняло серйозні політичні наслідки.
Тут варто відзначити, що «право на повстання» було одним із основних постулатів «неписаної конституції» Візантії. Все це зумовлювалось загальноприйнятим тоді у Візантійській імперії принципом, згідно з яким імператор, винний у свавіллі, або той, що висловлює неповагу до християнських заповідей, автоматично вважається за «тирана» а, отже, ризикує викликати божественний гнів, який зазвичай проявляється у вигляді різноманітних катастроф. Відповідно, Бог надсилає імператору суперника, остаточна перемога якого свідчить про те, що Бог залишив попереднього правителя. Крім того, перемога суперника є підтвердженням злодіянь його попередника. Якщо брати до уваги таку традицію, не виглядає дивним те, що Константинополь був ареною численних заколотів і повстань. І дуже часто в них грали найважливішу роль саме організовані угрупування вболівальників з іподрому.
Найбільш відомим з таких заворушень було грандіозне повстання «Ніка», яке почалося тим, що члени «діми» прасинів, почали викрикувати на іподромі гасла, в яких висловлювали невдоволення соціальною несправедливістю у місті, а згодом демонстративно покинули іподром (що було образою імператора). Після цього в місті почалися криваві сутички між членами фанатських угрупувань венетів і прасинів. Префект (мер) Константинополя - Евдемон заарештував хуліганів із обох угрупувань. І після допитів нібито з’ясував, хто з них винен у вбивствах. Чотирьох з них засудили до стинання голови, а трьох - до повішання. Але при виконанні вироку для останніх і виникла одна «проблема» - зламалася шибениця, і двоє засуджених до страти - один прасин і один венет - впали на землю. Солдати почали їх вішати вдруге. І знову шибениця зламалася. Тоді присутній натовп почав вимагати помилування для засуджених фанатів. На шум натовпу прибігли монахи із сусідньої церкви і відвели їх до храму. Однак коли префект міста довідався про цю подію, він наказав оточити церкву солдатами і не випускати звідти засуджених до страти фанатів (приміщення церкви у Візантії офіційно вважалося територією прихистку, за яким могли звернутися навіть злочинці).
Через три дні на іподромі почалися нові змагання. Але протягом всіх двадцяти двох заїздів (всього зазвичай на іподромі було двадцять чотири заїзди) весь іподром скандував прохання про помилування засуджених до страти фанатів. Але присутній імператор Юстиніан вперто ігнорував ці вигуки. Тоді розгнівані «дімоти» угрупувань-суперників почали «брататися» між собою і скандувати: «Многая літа людинолюбним прасинам і венетам!». І хоча до закінчення скачок залишалося всього два заїзди - їх результат вже нікого не цікавив. Об’єднавшись, «дімоти» покинули іподром. Незабаром все місто було охоплено масовим безладом. Шаленство натовпу було настільки великим, що в ажіотажі безчинств про засуджених до страти фанатів їх побратими згадали лише надвечір. Тоді натовп пішов до резиденції префекта і розгромив і спалив її. Одночасно була спалена розташована поруч в’язниця, а всі в’язні були випущені на волю. Потім були зруйновані всі найважливіші державні будівлі столиці і будинки заможних городян. Місто охопила величезна пожежа…
Безчинства у місті тривали ще кілька днів. Як свідчив очевидець: «Місто являло собою груду чорніючих руїн…воно було наповнене димом і золою; розповсюджений повсюди запах гарі робив його безлюдним, і весь його вигляд навіював глядачеві жах, змішаний із жалістю». Натовп спробував навіть скинути імператора і проголосити новим імператором племінника колишнього імператора Анастасія - Іпатія. І це стало б реальністю, оскільки на боці імператора залишилося всього дві дружини найманців (здебільшого готів). Однак влада знайшла набагато простіший вихід - керівникам «діми» венедів була роздана невелика сума грошей. В результаті представники ворогуючих фанатських угрупувань знову почали різати один одного. Потім на іподром, де зібралася маса бунтівників, які вже займалися різаниною один одного, увірвалися воїни найманських дружин, а також солдати, які знову перейшли на бік імператора і також почали різати всіх підряд. В результаті цієї масової різанини було знищено біля 35 тисяч людей…
Не дивно, що подібні масштабні суспільні заворушення призводили до різноманітних обмежень з боку уряду. Так було заборонено проносити на іподром мечі і каміння. Щоправда, ця заборона наштовхнула членів фанатських угруповань на ідею таємно проносити мечі і каміння, ховаючи їх у глиняні вази, в яких глядачі приносили собі на іподром їжу.
Щоправда, «суспільно-політична активність» вболівальників поступово згасала. Приблизно починаючи із сьомого століття, «дімоти» вже менше втручалися в політику і більше цікавилися безпосередньо спортивними змаганнями. Але їх вплив від того не зменшився (правда тепер вже не політичний).
Не пом’якшився і їх норов. Так імператор Костянтин V в 764 році довго думав, як покарати полонених болгарських воїнів. І не придумав для них страшнішого покарання, як передати у руки члені константинопольських «дімів». Що зробили озвірілі константинопольські ультрас з військовополоненими, з етичних міркувань переповідати не будемо…
Така ось цікава історія…
Хома БРУТ, спеціально для І-Репортера
http://rep-ua.com/40101.html
З приводу нещодавніх коллізій зі ФІФА та ФАРЕ, пригадав одну свою стару (ще 2006 року) статейку. Почав я її писати, може це когось здивує, для фанзину "Арсеналу", на світанку його існування. Втім, бажаючи трохи підзаробити, опублікував її також на сайті, який тоді належав одному нинішньому нардепу-лібералу. Саття аж надто попсова, і може викликати купу зауважень у спеціалістів-істориків. Втім, я не приховую того, що трохи підтягнув тему до сучасних реалій. Хоча, до чого це я? До того, що "деполітизація стадіонів" річ мало можлива. Бо вже як мінімум півтора тисячоліття стадіони були у вирі політичного протистояння. А отже всі слова про "деполітизацію", це та сама "політизація", лише в іншому ідеологічному напрямку...
Із дуже давньої історії фанатського руху
Багато хто думає, що рух спортивних фанатів народився лише у двадцятому столітті. Між тим явище дуже схоже на сучасний фанатський рух існувало вже принаймні тисячу шістсот років тому. Причому явище схоже навіть у деталях. Єдиною різницею може бути лише те, що футболу, як масового видовищного виду спорту, тоді ще не існувало. І «фанатіли» люди від інших видів спорту…
Однією із найбільших в світі держав у V-VII століттях була Східна Римська імперія - Візантія. А найбільшим містом світу у ті далекі часи була столиця Візантії - Константинополь. У самому центрі цього мегаполісу розміщувалася найбільша спортивна споруда того часу - константинопольський іподром. Відповідно, найулюбленішим різновидом проведення вільного часу жителів Царгорода було відвідання кінських скачок на колісницях та інших спортивних видовищ на цій арені. Навіть у візантійському сенаті, за спостереженням сучасника, у ті часи «серйозно обговорюють лише достоїнства наїзників і акторів». А рівень і принципи організації цих популярних спортивних змагань дуже нагадували сучасні принципи функціонування олімпійського спорту.
Безпосередньо підготовкою і проведенням спортивних видовищ займалися так звані «факції». «Факції» відрізнялися за кольором одягу візників, що керували колісницями. Відповідно ці факції і називалися. Зазвичай у місті було чотири факції: факція «зелених» (прасинів), факція «блакитних» (венетів), факція «білих» (левків) і факція «червоних» (русіїв). Найбільш потужними «дімами»» були венети і прасіни.
Навколо кожної «факції» утворювалися тісно пов’язані з ними угруповання вболівальників - «діми» (варто зазначити, що більшість дослідників взагалі не бачать різниці між «факціями» і «дімами»). Членами «дімів» була значна частина населення міста, причому в цих фанатських угрупуваннях були представники всіх верств населення - від міської бідноти і люмпенів до заможних купців і аристократів. Власне, від слова «демос» (народ) - походить і сама назва «діми». У кожній дімі було своє виборне керівництво («дімократи» і «дімархи») з представників знаті, військова організація, казна, майно, будівлі, штат службовців і артистів, а також загони «стасіотів» - озброєних вболівальників із числа молоді, які організовано відвідували різноманітні військово-спортивні секції (аж до метання списа і стрільби з лука). Агресивність «стасіотів» була настільки великою, що їм було заборонено публічно носити зброю. Але вони все одно були майже поголовно озброєними, оскільки носили свої обоюдогострі ножі «невійськового зразка» під одягом.
Крім «навколоспортивної активності» «діми» брали участь у обороні і охороні міста, в укріпленні і ремонті міських оборонних споруд та інших суспільно корисних справах. Кожна «діма» мала свій окремий сектор на іподромі, де вони під час змагань дружно вигукували заздалегідь підготовлені віршовані гасла.
Активними були угрупування вболівальників і у спортивно-політичному і релігійному житті. Венети зазвичай підтримували політику керівництва імперії і були прихильниками централізації держави і Церкви. Прасіни ж навпаки - підтримували різні єретичні і сепаратистські рухи.
Під час змагань на іподромі завжди був присутній імператор Візантії. І члени «дім» часто використовували його присутність щоб висловлювати свою прихильність чи, навпаки, неприхильність його зовнішньою чи внутрішньою політикою, висловлювали різні вимоги і скарги політичного, економічного змісту, прохання про помилування засуджених і т.п. Інколи «діми» навіть брали участь у виборі нового імператора. Всі подібні втручання «дімів» у політику і суд розглядалися урядом як цілком законні акти, якщо вони зберігали визначену традиційну форму, яка передбачала певне співвідношення і розподіл «сфер впливу» між імператором, аристократією і «дімами». Щоправда, інколи такі претензії виливались у міські повстання.
Цікаво, що поведінка тодішніх вболівальників була досить буйною. Так ще у часи єдиної Римської імперії в 39 р. н.е. в Антіохії відбулася перша велика битва між венетами і прасинами, яка почалася на спортивній арені і супроводжувалася нападами прасинів на місцевих іудеїв, що викликало в подальшому справжню «війну» між прасинами і палестинськими іудеями.
Деструктивні дії візантійських фанатів відбувалися у трьох основних різновидах.
По-перше це «міжфакційні» «війни». Вони починалися як випадково, так і сплановано. Цікаво, що рядові вболівальники, які утворювали «армії» для подібних «битв», швидко мирилися між собою і, коли уряд після зіткнень починав розправу над винними, одностайно закликали до «людинолюбства» правителів, до якої б «факції» ці винні не належали.
По-друге, це заколоти однієї «факції» проти уряду, коли інша «факція» дотримувалася «нейтралітету»
І по-третє - спільні виступи «факцій», під час яких інколи «дімоти» навіть створювали особливу організацію, яка об’єднувала обидві «факції» і називалася «прасиновенети». В багатьох випадках такі виступи були спричинені порушенням традицій спортивного видовища, яке отримувало серйозний характер, якщо з ним пов’язувалося порушення одвічних прав «факцій» .
Так коли в 515 р, імператор Анастасій, невдоволений поведінкою «дімів», відмінив післяобідні ігри на іподромі, відбулося повстання обох «факцій», під час якого вбили деяких урядових чиновників. Інше подібне повстання було спричинене забороною членам «дімів» збиратися на іподромі поза скачками, що було їх давньою традицією.
Доволі часто подібні повстання набирали і політичної ваги. Таке відбувалося, наприклад, тоді, коли імператор ігнорував прохання чи вимоги, які «діми» традиційно висловлювали йому на іподромі. Інколи це спричиняло серйозні політичні наслідки.
Тут варто відзначити, що «право на повстання» було одним із основних постулатів «неписаної конституції» Візантії. Все це зумовлювалось загальноприйнятим тоді у Візантійській імперії принципом, згідно з яким імператор, винний у свавіллі, або той, що висловлює неповагу до християнських заповідей, автоматично вважається за «тирана» а, отже, ризикує викликати божественний гнів, який зазвичай проявляється у вигляді різноманітних катастроф. Відповідно, Бог надсилає імператору суперника, остаточна перемога якого свідчить про те, що Бог залишив попереднього правителя. Крім того, перемога суперника є підтвердженням злодіянь його попередника. Якщо брати до уваги таку традицію, не виглядає дивним те, що Константинополь був ареною численних заколотів і повстань. І дуже часто в них грали найважливішу роль саме організовані угрупування вболівальників з іподрому.
Найбільш відомим з таких заворушень було грандіозне повстання «Ніка», яке почалося тим, що члени «діми» прасинів, почали викрикувати на іподромі гасла, в яких висловлювали невдоволення соціальною несправедливістю у місті, а згодом демонстративно покинули іподром (що було образою імператора). Після цього в місті почалися криваві сутички між членами фанатських угрупувань венетів і прасинів. Префект (мер) Константинополя - Евдемон заарештував хуліганів із обох угрупувань. І після допитів нібито з’ясував, хто з них винен у вбивствах. Чотирьох з них засудили до стинання голови, а трьох - до повішання. Але при виконанні вироку для останніх і виникла одна «проблема» - зламалася шибениця, і двоє засуджених до страти - один прасин і один венет - впали на землю. Солдати почали їх вішати вдруге. І знову шибениця зламалася. Тоді присутній натовп почав вимагати помилування для засуджених фанатів. На шум натовпу прибігли монахи із сусідньої церкви і відвели їх до храму. Однак коли префект міста довідався про цю подію, він наказав оточити церкву солдатами і не випускати звідти засуджених до страти фанатів (приміщення церкви у Візантії офіційно вважалося територією прихистку, за яким могли звернутися навіть злочинці).
Через три дні на іподромі почалися нові змагання. Але протягом всіх двадцяти двох заїздів (всього зазвичай на іподромі було двадцять чотири заїзди) весь іподром скандував прохання про помилування засуджених до страти фанатів. Але присутній імператор Юстиніан вперто ігнорував ці вигуки. Тоді розгнівані «дімоти» угрупувань-суперників почали «брататися» між собою і скандувати: «Многая літа людинолюбним прасинам і венетам!». І хоча до закінчення скачок залишалося всього два заїзди - їх результат вже нікого не цікавив. Об’єднавшись, «дімоти» покинули іподром. Незабаром все місто було охоплено масовим безладом. Шаленство натовпу було настільки великим, що в ажіотажі безчинств про засуджених до страти фанатів їх побратими згадали лише надвечір. Тоді натовп пішов до резиденції префекта і розгромив і спалив її. Одночасно була спалена розташована поруч в’язниця, а всі в’язні були випущені на волю. Потім були зруйновані всі найважливіші державні будівлі столиці і будинки заможних городян. Місто охопила величезна пожежа…
Безчинства у місті тривали ще кілька днів. Як свідчив очевидець: «Місто являло собою груду чорніючих руїн…воно було наповнене димом і золою; розповсюджений повсюди запах гарі робив його безлюдним, і весь його вигляд навіював глядачеві жах, змішаний із жалістю». Натовп спробував навіть скинути імператора і проголосити новим імператором племінника колишнього імператора Анастасія - Іпатія. І це стало б реальністю, оскільки на боці імператора залишилося всього дві дружини найманців (здебільшого готів). Однак влада знайшла набагато простіший вихід - керівникам «діми» венедів була роздана невелика сума грошей. В результаті представники ворогуючих фанатських угрупувань знову почали різати один одного. Потім на іподром, де зібралася маса бунтівників, які вже займалися різаниною один одного, увірвалися воїни найманських дружин, а також солдати, які знову перейшли на бік імператора і також почали різати всіх підряд. В результаті цієї масової різанини було знищено біля 35 тисяч людей…
Не дивно, що подібні масштабні суспільні заворушення призводили до різноманітних обмежень з боку уряду. Так було заборонено проносити на іподром мечі і каміння. Щоправда, ця заборона наштовхнула членів фанатських угруповань на ідею таємно проносити мечі і каміння, ховаючи їх у глиняні вази, в яких глядачі приносили собі на іподром їжу.
Щоправда, «суспільно-політична активність» вболівальників поступово згасала. Приблизно починаючи із сьомого століття, «дімоти» вже менше втручалися в політику і більше цікавилися безпосередньо спортивними змаганнями. Але їх вплив від того не зменшився (правда тепер вже не політичний).
Не пом’якшився і їх норов. Так імператор Костянтин V в 764 році довго думав, як покарати полонених болгарських воїнів. І не придумав для них страшнішого покарання, як передати у руки члені константинопольських «дімів». Що зробили озвірілі константинопольські ультрас з військовополоненими, з етичних міркувань переповідати не будемо…
Така ось цікава історія…
Хома БРУТ, спеціально для І-Репортера
http://rep-ua.com/40101.html