Едуард ЮРЧЕНКО. Валентин ГАЙДАЙ. ФРАНЦУЗЬКА АНТИНАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ( частина 2 )
Pеволюція та антибілий расизм
Напередодні революції Франція володіла потужною колоніальною імперією. Найбільш розвиненою та заможною колонією на той час було Гаїті. Для прикладу треба зазначити, що більше 40% усієї цукрової тростини у тодішньому світі постачалося саме з Гаїті. Населення Гаїті напередодні революції складалося з приблизно 500 тисяч чорношкірих, 20 тисяч білих та 20 тисяч т. зв. «вільних кольорових» - звільнених рабів та мулатів. Мулати, які складали окремий прошарок населення Гаїті, з’явилися не в результаті міжрасових шлюбів (які до революції не практикувались у колоніях), а внаслідок практики т. зв. «пласажу». Справа в тому, що в колоніях католицьких держав тривалий час були повністю відсутні білі жінки у зв’язку з повір’ям, що жінка на кораблі приносить нещастя. Оскільки більшість колоністів становили молоді чоловіки, вони, знаходячись в оточенні кольорових рабинь, почали практикувати з ними статеві зв’язки. Така практика й отримала назву «пласаж», тобто постійне співжиття, але не шлюб.
Оскільки наслідком цього була поява численного метисованого потомства, королівська влада вжила енергійних заходів із завезення до колоній «королівських дівчат», тобто молодих неодружених французок, яких за королівський кошт завозили до колоній з метою укладення чистих у расовому відношенні шлюбів. Внаслідок цих дій влади процес метисації вдалося уповільнити, але значна частина гаїтян вже мала змішане походження.
Після того, як у Франції почалася революція, «вільні кольорові» спробували підняти повстання з метою досягнення рівних прав із білими. Воно було придушене, але в 1792 році, коли короля Людовика XVI Бурбона було фактично усунуто від керування країною (формально він ще вважався чинним главою держави, але знаходився під домашнім арештом у власному палаці), нова влада проголосила повну рівноправність усіх вільних громадян незалежно від кольору шкіри. Це був безпрецедентний випадок у світовій історії, оскільки в усіх суспільствах, де існувало рабство за расовою ознакою, спочатку скасовувався інститут рабовласництва, а лише потім порушувалося питання про зрівняння в правах представників різних рас. З цього можна зробити висновок, що теоретично припускалась ідея про заснування білої работоргівлі; аргументом на користь цього є те, що ідеологічний попередник французьких революціонерів Олівер Кромвель практикував перетворення на рабів білих людей за доби англійської республіки. Після проголошення рівності білих та кольорових, чорношкірі раби підняли повстання, яке відрізнялося винятковою жорстокістю. Вже в перші дні повстання було вирізано тисячі французів без огляду на їхні стать та вік. У деяких загонах чорношкірих повстанців у якості прапора використовувалося насаджене на спис біле немовля. Ідеологічним підґрунтям повстання була сатаністична релігія вуду [4].
В цій жахливій ситуації республіканський уряд не лише не доклав необхідних зусиль для захисту білих, але й намагався маневрувати між ними та оскаженілими чорними расистами. На щастя для білого населення Гаїті, в боротьбу вступили війська короля Іспанії, який був вірний союзницькому обов’язкові щодо Французького королівства. Іспанці проводили гнучку політику, захищаючи біле населення та водночас надаючи особисте звільнення рабам, що перейшли на бік іспанських королівських військ і законного уряду Франції. Треба підкреслити, що йшлося виключно про особисте звільнення, а не про надання рівних прав із білими. Налякане таким розвитком подій республіканське керівництво проголосило ліквідацію рабовласництва в колоніях, зробивши ставку на кольорове населення, яке мало абсолютну кількісну перевагу над французами та іспанцями. Після перемоги коаліції республіканців та африканців над білими колоністами, Гаїті ще формально входило до складу французької республіки, але фактично перейшло під владу місцевих кольорових. Наполеон Бонапарт після свого приходу до влади здійснив невдалу спробу відновлення французького контролю над острівним володінням, але після її поразки залишки білого населення Гаїті було безжально винищено.
В інших французьких колоніях кампанію зі звільнення кольорових рабів, започатковану у 1790-х роках республіканцями, було згорнуто після встановлення імперії Наполеона. З 1804 по 1848 роки Франція була монархією, і питання про скасування рабства на державному рівні не порушувалось. Лише після республіканського путчу 1848 року і проголошення Другої республіки кольорових було негайно звільнено.
Підсумовуючи питання про внесок «Великої французької революції» у формування теорії та практики альтернативного (чорного) расизму, слід зауважити, що саме вона спровокувала один із найстрашніших в історії прецедентів геноциду на расовому ґрунті і не останню роль у цьому відіграла зрадницька політика республіканського керівництва, яке кинуло своїх співвітчизників на вірну загибель. Зв’язок між «ідеями 1789 року» та їхнім практичним втіленням на Гаїті настільки тісний, що навіть дозволяє окремим дослідникам констатувати: «…не можна адекватно зобразити історію Французької революції, опустивши гаїтянське повстання» [5].
Література та примітки:
Див., напр., навіть одну з найбільш науково коректних праць із відповідної проблематики в сучасній Україні: Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. - К.: Либідь, 1999. - С. 109-118.
Птифис Ж.-К. Людовик XIV. Слава и испытания: Пер. с франц. И. А. Эгипти. - СПб.: Евразия, 2008. - С. 295.
Фай Г. За что мы сражаемся? Идеологический словарь: Пер. с франц. А. М. Иванова. - М.: ИЦ «Слава»; Форт-Профи, 2007. - С. 144.
Після катастрофічного землетрусу на Гаїті 12 січня 2010 року, який майже повністю зруйнував країну і спричинив загибель 300 тисяч її мешканців, деякі теологи, політики й публіцисти наголошували на тому, що цей катаклізм був покаранням за масове використання гаїтянами сатанинських практик. Див., напр.: Стешин Д. Битва Богов: Республику Гаити сгубил культ Вуду? // Комсомольская правда в Украине. - 2010. - 18 января. - С. 9.
Саїд Е. Культура й імперіялізм: Пер. з англ. - К.: Критика, 2007. - С. 387.
Олар А. Христианство и французская революция. 1789-1802 // http://www.krotov.info/history/18/1789rev/olar.htm
Rewolucja francuska nauczycielk ludobуjcуw // http://www.wprost.pl/ar/108493/Mistrzowie-Hitlera/
Урланис Б. Ц. Войны и народонаселение Европы. ― М.: Соцэкгиз, 19б0. - С. 393.
Термін «інтеліґенція» (від лат. intelligens - той, що розуміє, мислить; розумний) введено російським письменником Петром Боборикіним (1836-1921) у 1860-х роках для позначення суспільного прошарку людей, які професійно займаються розумовою (зокрема, творчою) працею, розвитком і поширенням культури. Згодом, однак, це поняття зазнало суттєвої змістової трансформації. Внаслідок невиправданого розширення кола позначуваних ним явищ (з-поміж іншого, через систематичне ужиття радянською пропагандою словосполучень «трудова інтеліґенція», «робітнича інтеліґенція» тощо), самий термін було значною мірою дискредитовано. Нині дедалі більше дослідників протиставляє «інтеліґентів» як свого роду «розумових обивателів», дилетантів-кон’юнктурників, схильних до некритичного засвоєння будь-яких «модних» ідей, власне інтелектуалам. Відтак, сьогодні доречніше було б говорити саме про Хама-інтеліґента без додавання частки «псевдо». Проте, з огляду на деякі дотепер актуальні стереотипи, у цьому тексті її використано як показник хибності й безпідставності претензій названої суспільної групи на культурне та інтелектуальне лідерство і взагалі на будь-яку соціальну корисність.
Французская революция XVIII века. Экономика, политика, идеология / Отв. ред. Г. С. Кучеренко. - М.: Наука, 1988. - С. 175.
Тарле Е. В. Наполеон. - М., 1941. -
Нольте Э. Фашизм в его эпохе: Пер. с нем. - Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. - С. 119.
далі буде....
перша частинаhttp://edward-trad.livejournal.com/116171.html