Всі війни схожі одна на одну. Переклад статті "Оголоси Війну Ескалації Насилля"
Лівійська «кампанія» ще раз нагадала нам, що нема нічого нового під цим Місяцем. Механізми, що керують процесами війни, агресії - залишаються тими ж, що й десять років назад, сто, тисяча... Пропонуємо до Вашої уваги статтю, що написали співробітники Інституту Сталого Розвитку - послідовники Донелли Медоуз після теракту у США у 2001 році.
Оголоси Війну Ескалації Насилля
(Declare War on Escalation)Andrew Jones and Elizabeth Sawin
Ендрю Джонс і Елізабет Савін
15 вересня 2001 року
Що було першим: насилля чи розплата за нього? Це сьогоднішня сумна версія старої задачі про яйце і курку.
11 вересня точно здавалося, що насилля було першим. Але люди, що напали на Штати, майже точно оцінювали свої дії як розплату за попереднє насилля. Усама бен Ладен одного разу сказав, виправдовуючи свої руйнівні методи: «Дійсність показує все більше прикладів того, як США і Ізраїль вбивають слабших чоловіків, жінок і дітей Ісламського світу чи будь-якого іншого». Чому ми вбивали людей Ісламського світу? Частково - відповідаючи на попереднє насилля, наприклад, підрив морського винищувача ЮСС Кол (USS Cole) [12 жовтня 2000 р. - прим. пер.] і американських амбасад в Африці.
Тепер американські лідери проголошують з трибун, щось на зразок: «Розбомбіть їх всіх вщент. «Побічні» руйнації? - біс з ними», (Сенатор Цел Міллер, Нью Йорк Таймз, 13 вересня, 2001 р.). Виходить що США готові відповісти розплатою за розплату.
Так що, ми звинувачуємо їх? Звинувачуємо нас? Відповідь: «ні, і - ні». І не дивлячись на те що ті, хто напав на нас, мають понести відповідальність за це, звинувачення у безкінечних циклах насилля не попередять схожі трагедії у майбутньому.
Звинувачення має сенс у прямолінійному світі, в якому у всіх подій є чіткі та прості причини. Але у світі петель і циклів, де розплата викликає насилля, яке викликає ще більшу розплату, ідея «вини» тільки відволікає нас від справжньої проблеми - всі учасники подій з обох боків надто заблукали в лабіринті на ймення «ескалація».
Ми вже зустрічали цей лабіринт у багатьох різних місцях. На Близькому Сході у нього потрапили ізраїльтяни і палестинці. В Ірландії -протестанти і католики. Під час Холодної війни - це було експоненційне зростання ядерної зброї обох сторін.
Як ми можемо подолати цю пастку ескалації? Спираючись на досягнення Системної динаміки, що вивчає різні системи у стані ескалації: починаючи від гонитви озброєння і закінчуючи ціновими війнами, ми можемо запропонувати три цілком практичних шляхи для виходу з проблеми.
1. Ми можемо звертати увагу на довгострокові тенденції.
Якщо ми просто дамо відповідь на цю атаку, то ми приречені на виключно реактивні дії (підсвідомі реакції на різноманітні внутрішні й зовнішні стимули за принципом: ситимул-реакція - прим. пер.). Натомість, ми маємо розглядати цю подію як кульмінацію довгострокового насилля обох учасників конфлікту, що включає захоплення заручників в Ірані 1979 року, війну у Персидській затоці, різноманітні теракти і чисельні військові операції. Подивитись на ситуацію ширше, аніж на трагедію, що розгорнулася минулого тижня - не просто, але ми маємо шукати причини, а знайшовши їх, пробиратись глибше - до їхнього коріння.
2. Ми можемо спитати себе, як наші дії сприяли появі сьогоднішньої ситуації.
Якщо ми сприйматимемо сьогоднішні атаки як випадкові події, або як результати дій злих сил, антихристів, або релігійних фанатиків, то єдиним рішенням буде знищення всіх, у кого є насильницькі думки щодо США, розбудова системи захисту і надія на те, що більше доля нас не зрадить.
Але у нас є вибір. Ми можемо дослідити нашу роль в циклі ескалації. Це не означає здатися на волю терористів. Це означає задавати незручні питання і не задовольнятися простими відповідями.
Наприклад, ми всі живемо за наявності несправедливості і нерівності у світі. Але чи можливо, що наш стиль життя впливає на жахливе і безпорадне становище інших? Чи ми прохаємо або дозволяємо нашому уряду впроваджувати таку політику, що змушує людей йти за екстремістами, тим самим бен Ладеном? Навіть запитуючи про те, чи спокій наших дітей придбано такою ціною, ми вже почуваємось спустошено. Можливо, подивившись уважніше, ми зрозуміємо, що не маємо відношення до тих умов, що спонукають до нападів на США. Але, знаходячись, у пастці ескалації, ми маємо знати, що хоробрість дослідити ці важкі питання і визначатиме нашу безпеку.
3. Ми можемо зосередитись на діях, що призведуть до розв’язання цього довготривалого конфлікту.
Конфлікти - надзвичайно перевантажені подіями моменти. Згинаючись під їх тягарем відчуваєш, ніби намагаєшся підставити плече назустріч потягу, що повільно рухається - і вмить тебе відкидає у бік. Але ті самі механізми, що спричиняють ескалацію - непорозуміння, агресія, звинувачення - можуть бути направлені і в зворотній бік задля де-ескалації напруги через розуміння, співчуття та повагу. Ми можемо почати довгий і повільний рух до миру, вимагаючи того, щоб винуватці останніх нападів були покарані згідно із законом, а не згідно із жагою помсти.
Ми маємо віддати правосуддю усіх злочинців, які вбили приголомшуючу кількість невинних людей. Але ми маємо зробити ще більше. Ми маємо уникати підсилення циклу насилля і зменшити напруження, яке є глибинним рушієм конфлікту. Це стане можливим, тільки якщо багато людей з поміж нас почне осягати наш вплив на життя людей в Арабському світі і те, як ми викликаємо бажання розплати.
Ми можемо дорости до вирішення цього питання і побачити появу нової задачі: «що було першим - стриманість чи мир»?
Оголоси Війну Ескалації Насилля
(Declare War on Escalation)Andrew Jones and Elizabeth Sawin
Ендрю Джонс і Елізабет Савін
15 вересня 2001 року
Що було першим: насилля чи розплата за нього? Це сьогоднішня сумна версія старої задачі про яйце і курку.
11 вересня точно здавалося, що насилля було першим. Але люди, що напали на Штати, майже точно оцінювали свої дії як розплату за попереднє насилля. Усама бен Ладен одного разу сказав, виправдовуючи свої руйнівні методи: «Дійсність показує все більше прикладів того, як США і Ізраїль вбивають слабших чоловіків, жінок і дітей Ісламського світу чи будь-якого іншого». Чому ми вбивали людей Ісламського світу? Частково - відповідаючи на попереднє насилля, наприклад, підрив морського винищувача ЮСС Кол (USS Cole) [12 жовтня 2000 р. - прим. пер.] і американських амбасад в Африці.
Тепер американські лідери проголошують з трибун, щось на зразок: «Розбомбіть їх всіх вщент. «Побічні» руйнації? - біс з ними», (Сенатор Цел Міллер, Нью Йорк Таймз, 13 вересня, 2001 р.). Виходить що США готові відповісти розплатою за розплату.
Так що, ми звинувачуємо їх? Звинувачуємо нас? Відповідь: «ні, і - ні». І не дивлячись на те що ті, хто напав на нас, мають понести відповідальність за це, звинувачення у безкінечних циклах насилля не попередять схожі трагедії у майбутньому.
Звинувачення має сенс у прямолінійному світі, в якому у всіх подій є чіткі та прості причини. Але у світі петель і циклів, де розплата викликає насилля, яке викликає ще більшу розплату, ідея «вини» тільки відволікає нас від справжньої проблеми - всі учасники подій з обох боків надто заблукали в лабіринті на ймення «ескалація».
Ми вже зустрічали цей лабіринт у багатьох різних місцях. На Близькому Сході у нього потрапили ізраїльтяни і палестинці. В Ірландії -протестанти і католики. Під час Холодної війни - це було експоненційне зростання ядерної зброї обох сторін.
Як ми можемо подолати цю пастку ескалації? Спираючись на досягнення Системної динаміки, що вивчає різні системи у стані ескалації: починаючи від гонитви озброєння і закінчуючи ціновими війнами, ми можемо запропонувати три цілком практичних шляхи для виходу з проблеми.
1. Ми можемо звертати увагу на довгострокові тенденції.
Якщо ми просто дамо відповідь на цю атаку, то ми приречені на виключно реактивні дії (підсвідомі реакції на різноманітні внутрішні й зовнішні стимули за принципом: ситимул-реакція - прим. пер.). Натомість, ми маємо розглядати цю подію як кульмінацію довгострокового насилля обох учасників конфлікту, що включає захоплення заручників в Ірані 1979 року, війну у Персидській затоці, різноманітні теракти і чисельні військові операції. Подивитись на ситуацію ширше, аніж на трагедію, що розгорнулася минулого тижня - не просто, але ми маємо шукати причини, а знайшовши їх, пробиратись глибше - до їхнього коріння.
2. Ми можемо спитати себе, як наші дії сприяли появі сьогоднішньої ситуації.
Якщо ми сприйматимемо сьогоднішні атаки як випадкові події, або як результати дій злих сил, антихристів, або релігійних фанатиків, то єдиним рішенням буде знищення всіх, у кого є насильницькі думки щодо США, розбудова системи захисту і надія на те, що більше доля нас не зрадить.
Але у нас є вибір. Ми можемо дослідити нашу роль в циклі ескалації. Це не означає здатися на волю терористів. Це означає задавати незручні питання і не задовольнятися простими відповідями.
Наприклад, ми всі живемо за наявності несправедливості і нерівності у світі. Але чи можливо, що наш стиль життя впливає на жахливе і безпорадне становище інших? Чи ми прохаємо або дозволяємо нашому уряду впроваджувати таку політику, що змушує людей йти за екстремістами, тим самим бен Ладеном? Навіть запитуючи про те, чи спокій наших дітей придбано такою ціною, ми вже почуваємось спустошено. Можливо, подивившись уважніше, ми зрозуміємо, що не маємо відношення до тих умов, що спонукають до нападів на США. Але, знаходячись, у пастці ескалації, ми маємо знати, що хоробрість дослідити ці важкі питання і визначатиме нашу безпеку.
3. Ми можемо зосередитись на діях, що призведуть до розв’язання цього довготривалого конфлікту.
Конфлікти - надзвичайно перевантажені подіями моменти. Згинаючись під їх тягарем відчуваєш, ніби намагаєшся підставити плече назустріч потягу, що повільно рухається - і вмить тебе відкидає у бік. Але ті самі механізми, що спричиняють ескалацію - непорозуміння, агресія, звинувачення - можуть бути направлені і в зворотній бік задля де-ескалації напруги через розуміння, співчуття та повагу. Ми можемо почати довгий і повільний рух до миру, вимагаючи того, щоб винуватці останніх нападів були покарані згідно із законом, а не згідно із жагою помсти.
Ми маємо віддати правосуддю усіх злочинців, які вбили приголомшуючу кількість невинних людей. Але ми маємо зробити ще більше. Ми маємо уникати підсилення циклу насилля і зменшити напруження, яке є глибинним рушієм конфлікту. Це стане можливим, тільки якщо багато людей з поміж нас почне осягати наш вплив на життя людей в Арабському світі і те, як ми викликаємо бажання розплати.
Ми можемо дорости до вирішення цього питання і побачити появу нової задачі: «що було першим - стриманість чи мир»?