Наука не йде без бука...
ото така моя доля.... Вкотре перресвідчуюся що людям неможна вірити нітрішки... жодній тій "милій" посмішці... Ліпше вже б не посміхались... сміятись вже нема сил... дивуюся.. обуренню нема меж... а так хочеться їм (людям) так мило щиро посміхнутися... я скоро ж кусаитмусь!.. дивуюся... як можна бути підлим і одночасно ліпити всякі лестощі та посміхатися.... кожний гребе сам під себе.... собаки.... то я одна якась така, що вважаю посмішку важливішу за гроші і іншу муру..... чому я маю бути підлою? я хочу бути милою... курва, совок ше не скоро витече з крові галичан... чорт... та згадали б за що боролись... і якою ціною.... а що маємо... мому подиву нема меж... взяла б гавтомата до рук.... от почала за одне , завершила соломою)) дівка, як не як....