казочка про хлопчика і метеликів
Одного разу маленький хлопчик зі своїм батьком чекали одного поважного дядечка в холі готелю. Оскільки дядечко таки був поважний, то не спішив переривати свою вечерю, що зустрітися з ними. Тому у хлопчика було багато часу оглянути все навколо :) А оглядати справді було що :)
Хлопчикові найбільше припала до душі величезна (майже на пів холу) люстра зроблена з сотні метеликів з венеційського скла. Хлопчик мав маленьке хоббі - він збирав фігурки з венеційки, і звісно, що тихесенько собі мріяв про одного з тих метеликів.. то був би найкращий екземпляр його колекції!
Він все кружляв навколо лампи, оглядав метеликів (кожен з них був іншакший! особливий!) і шукав "свого"... свого особливого метелика.
Батька венеційські метелики цікавили менше, тому він оглядав людей, що проходили повз них в холі. Він уважно придивлявся до швейцара, що час-від-часу там проходив. У голові виникала думка "Звідки-сь я його знаю..." Поки батько думав, звідки ж він знає швейцара, той заговорив з сином, який все не міг відвести погляду від чарівної люстри.
- Подобається? - запитав швейцар.
- Так! Дуже! У вас просто неймовірна люстра! Знаєте? А звідки ви її взяли? - відповів хлопчик.
- Насправді цю люстру виготовив нам один львський майстр спеціально на замовлення нашого готелю. Це єдина така люстра в світі... і кожен її метелик теж особливий. Два однакових ви тут не знайдете.
Поки хлопчик з швейцаром милувались диво-люстрою до них підійшов батько.
- Звідки я вас можу знати?- мовив той. - Ваше обличчя є дуже мені знайомим.
- Не знаааю... - відповів швейцар.
- Може ви колись жили на вулиці Науковій?
- Так. Жив. І там досі живе моя мама.
Тут вони почали згадувати життя на Науковій і виявилося, що вони були сусідами. Зараз їхні мами живуть поруч.
Поки розмовляли дорослі, погляд хлопчика був весь у його чарівних метеликах. Враз швейцар сказав:
- Знаєте, а в нас є кілька запасних метеликів до цієї люстри. Майстер нам виготовив додаткові, у разі якщо ці розіб'ються. Я вам їх подарую! Але зараз я цього зробити не зможу, я передам метелика вашій мамі.
Ви би бачили вираз обличчя хлопчика, коли на його голову звалилося таке щастя! Його очі сяяли немов ті метелики на люстрі! Він був щасливий...
Вже не міг дочекатися, коли бабуся передасть йому його омріяний елемент колекції...
Тим часом прийшов поважний дядечко (так, він весь цей час вечеряв у ресторані готелю) і батько з ним мав свою розмову.
Вже виходячи з готелю їх знову зустрів швейцар і сказав:
- Ходіть, я покажу вам щось гарне!
Він повів їх на останній поверх готелю на якому є прекрасна тераса... З неї вигляд на майже весь вечірній Львів.
Тиша. Захід сонця. Задоволення. Щастя. І метелики в голові :)
Хлопчикові найбільше припала до душі величезна (майже на пів холу) люстра зроблена з сотні метеликів з венеційського скла. Хлопчик мав маленьке хоббі - він збирав фігурки з венеційки, і звісно, що тихесенько собі мріяв про одного з тих метеликів.. то був би найкращий екземпляр його колекції!
Він все кружляв навколо лампи, оглядав метеликів (кожен з них був іншакший! особливий!) і шукав "свого"... свого особливого метелика.
Батька венеційські метелики цікавили менше, тому він оглядав людей, що проходили повз них в холі. Він уважно придивлявся до швейцара, що час-від-часу там проходив. У голові виникала думка "Звідки-сь я його знаю..." Поки батько думав, звідки ж він знає швейцара, той заговорив з сином, який все не міг відвести погляду від чарівної люстри.
- Подобається? - запитав швейцар.
- Так! Дуже! У вас просто неймовірна люстра! Знаєте? А звідки ви її взяли? - відповів хлопчик.
- Насправді цю люстру виготовив нам один львський майстр спеціально на замовлення нашого готелю. Це єдина така люстра в світі... і кожен її метелик теж особливий. Два однакових ви тут не знайдете.
Поки хлопчик з швейцаром милувались диво-люстрою до них підійшов батько.
- Звідки я вас можу знати?- мовив той. - Ваше обличчя є дуже мені знайомим.
- Не знаааю... - відповів швейцар.
- Може ви колись жили на вулиці Науковій?
- Так. Жив. І там досі живе моя мама.
Тут вони почали згадувати життя на Науковій і виявилося, що вони були сусідами. Зараз їхні мами живуть поруч.
Поки розмовляли дорослі, погляд хлопчика був весь у його чарівних метеликах. Враз швейцар сказав:
- Знаєте, а в нас є кілька запасних метеликів до цієї люстри. Майстер нам виготовив додаткові, у разі якщо ці розіб'ються. Я вам їх подарую! Але зараз я цього зробити не зможу, я передам метелика вашій мамі.
Ви би бачили вираз обличчя хлопчика, коли на його голову звалилося таке щастя! Його очі сяяли немов ті метелики на люстрі! Він був щасливий...
Вже не міг дочекатися, коли бабуся передасть йому його омріяний елемент колекції...
Тим часом прийшов поважний дядечко (так, він весь цей час вечеряв у ресторані готелю) і батько з ним мав свою розмову.
Вже виходячи з готелю їх знову зустрів швейцар і сказав:
- Ходіть, я покажу вам щось гарне!
Він повів їх на останній поверх готелю на якому є прекрасна тераса... З неї вигляд на майже весь вечірній Львів.
Тиша. Захід сонця. Задоволення. Щастя. І метелики в голові :)