ті жінки, що лишали мене на призволяще серед холодних гнучких коридорів, що змішували кров з молоком і дихали повітрям з різнокольорових надувних кульок. ті, які восени приносили яблука і тепло, а взимку їхали геть на пароплавах, трамваях і велосипедах. ті жінки, що завше були десь поряд. і варто було лише розплющити очі, аби побачити. але не варто було.