дегустація спогадів
photo by Robert and Shana ParkeHarrison
вночі порізи нагріваються і від того стає солоно. на піднебінні. чомусь.
наче ковтаєш пружні згустки крові і вони чіпляються шерхлими дотиками за шкіру, стають тобі посеред горла.
холодні струмені води шубовхнулись о пласке днище вмивальника і Полковник жадібно підставив порізи прохолоді.
Полковник Валеріо хотів раптово прокинутися на білих простиралах з хворобою Альцгеймера. Знищити спогади про насичено вологий колір крові на її білій шкірі, чорній землі і на зелених гнучких пагонах винограду.
Розім8яти спогади у пальцях так, як старі італійки з пожовклою шкірою на долонях жмакують дрібки солі у придорожніх крамничках. Ті італійки дивляться на нього повноводими очима - і кістки тріщать, мов бите скло попід ногами. Раніш йому до смаку було відповідати тим поглядам, знаючи, що дихання кожної з них він може відчути за кілька міліметрів - лиш один рух.
Тоді він не рахував роки, хм... італійки, власне,- теж.
Рано чи пізно приходить час, коли твоє теперішнє починає тканинно стягуватися в одну неподільну масну рідину, плямами змішуючи майбутнє з минулим. Прокинувшись вранці, ти готуєш свіжомелену каву на двох, прочиняєш усі вікна, аби дихалось глибше й легше, навіть виходиш купити трохи сиру, горіхів і цукру. Дорогою натхненно ламаєш гілля пухкого бузку і тихо скрадаєшся кімнатами, аби не збудуити її крихкий сон. І лиш, коли бачиш зсохлий полин на підвіконні раптово згадуєш - так, як згадують про яєшню зі спеціями, полишену на сковорідці бозна скільки годин назад - згадуєш, що та, котра любить горіхи й бузок, померла чотири роки тому.
Полковник Валеріо вимикає воду жорстким, прямим рухом.
такі рухи колись були його фахом, його життям. наразі - не більш ніж нав8язлива звичка.
раніш цей сакральний жест передував натиску на спусковий гачок. наразі найчастіше вказує на бажання витягнути цигарку з внутрішньої кишені пальта.
Завтра він знов піде на площу Пьяцца Лорето і сидітиме там нерухомо, дихаючи обережно і глибоко. Смикатиме білі вовняні нитки минулого і вони вправно розтинатимуть шкіру на клаптики, чітко по швам. Не зрозуміло - нащо. Там, на площі, пахне талою водою і скуйовдженим рудим волоссям. Бруківка залита сумішшю сонця і машинної олії під ногами. Це породжує інтимну огиду до світу.
Полковнику Валеріо все здається, що навколо тисячі жінок і чоловіків, що несамовито розгойдуються на численних шибеницях, немов діти на гойдалках. Лиш догори дригом. Вони без упину заливисто сміються і блищать обличчями-плямами на сонці. Очі масно виблискують залишками машинної олії.
Тоді полковник відчуває, що порізи ще дужче нагріваються. і від того стає солоно.
на піднебінні.
чомусь.