Про „святих” пофігістів
Якби вони не виступали в один і той же день з інтервалом у дві години, то й не додумався б їх порівняти:
Перший у сандалях (15°С у Києві) з пляшкою пива і зовсім не творчим (побутовим?) хаосом на голові. (вже, певно, всі здогадались хто то?!).
Другий з блискучою зачіскою (в його пуцовану лисину можна було дивитись як у дзеркало), з півтори літрами „Трускавецької” і в глухих чорних ботах.
Спільними для обох є, хіба, аж до харизми „свята” лінь.
Т.Прохасько vs. А.Середа.
Ні один, ні другий особливо не поспішають: з новою книжкою - перший, з новим альбомом - другий. І, здається, правильно роблять. Таким як вони (чи є ще такі?) і не треба ніц робити - успіх сам їх знайде. Першому, кажуть, вже пропонують фільм на „НепрОстих”, другому - вчора запропонували фільм про нього... чим він був сильно здивований (хоч, ні! Такі „сильно” не дивуються - він собі просто... просто трохи здивувався). Таке враження, що їх творчість (якесь надто формалінове слово для них) - це просто хобі, для якого вони не напружуються, а те що виходить геніально - вони в тім не винні (талант бо!). Кажуть, Кафка дуже боявся фінансової залежності від того, що пише. Цим двом вона (залежність) ні в якому разі не загрожує... бо нема від чого залежати. Перший вперто ігнорує грошовиті видавництва, другий ще рік тому казав, що навіть приміщення для репетицій не мають, виступи самі не організовують, грають лише на запрошення. Тож коли гроші з’являються, то це просто ще один привід трохи здивуватися).
На виїзному Форумі книговидавців (вчора у Києві) вони були одні з небагатьох хто зібрав аншлаг.
Середа сказав, що форум книговидавців у нього асоціюється із ванною: у ванні він читав книжки, полюбив спочатку себе, а потім і свою дружину (прямо, Отто фон Ф. :)). І як я не чекав чогось нового від „Кому Вниз”, заграли все те ж, що й грали останні дев’ять років. Хоч, дещо нове вже є. „Ну, так ми побудували свій виступ” - сказав Середа за кулісами на запитання чому не заграли „Боже Великий Єдиний”. Блін, ця молитва мала б стати офіційним гімном України, бо нічого величнішого я ніколи не чув! Середа каже що пісня буде в наступному альбомі (цікаво через скільки років?) і, що задум і був зробити її по-чоловічому!
А двома годинами раніше... Прохасько разом з Танею Малярчук і Олегом Криштопою чесно заявили, що прийшли зовсім не готові до читань. А кого це здивувало? І якщо останні двоє читали свої нові речі, то Прохасько навіть не мав звідки читати... „може хтось позичить Тарасові якусь його книжку, щоб він прочитав уривок?” - питає Таня. Першим в забігу був вуйко з першого ряду з книжкою „НепрОсті” шестирічної давності... Читання взагалі називались „Без феномену”. Прохасько роз’яснив - „Станіславського феномену вже нема. Це явище не територіальне, а історичне й існувало 1989-1993рр., стосувлося Андруховича, Іздрика та інших (скромно). А зараз вони вже не феномени, а просто успішні письменники. Так само і молодше покоління франківських - напр. Таня і Олег”. Так Прохасько й поховав останній мій привід для гордості (явище, бачите, не територіальне, а історичне). Хоч, пофіг, - успішні письменники - це теж круто). Взагалі зустріч з цими трьома нефеноменами була феноменально веселою (ржали відсотків 50 всього часу). А почалось із того, що Таня розповіла як їх перед читаннями не пустили в службовий туалет і всі вмовляння і спроби „вдарити авторитетом”, типу: - „в мене зараз читання і я письменниця” натикались на відповідь вахтера : - „Ваші праблєми”. Публіка пройнялась: - „то може зараз сходіть? Ми почекаєм.”. Загалом, ці гонські читання якось швидко пролетіли і дуже не хотілось відпускати винуватців - хтось стояв у довгій черзі за автографами, хтось за потребою поговорити, я ж писав скаргу у книзі відгуків - щоб більше такої фігні з туалетом не повторювалось:).
Такє.
П.С. Одну з пісень „Кому Вниз” присвятили чотирьом українцям, які зараз сидять за гратами, цитую -„через те, що Україною правлять хохли, а не українці”. Хто ці четверо? (шось я безнадійно відстав).