(no subject)
Трохи свіжих перекладів.
Ґурам ПЕТРІАШВІЛІ
***
Цікаво,
коли думає птаха?
Чи тоді,
коли високо в блакиті ширяє,
чи пізніше,
коли відпочиває на гілці,
втомившись від польоту?
***
Твердо стояти.
Ні кроку назад,
доки не звалить ураган,
або гострий метал
не розітне гілку життя…
І ніколи на них
не висить бутафорське листя.
……………………..
Берімо ж приклад
з дерев.
***
На велику блакитну кульку
схоже було дитинство…
І ще було шосе…
До маленької білої школи
бігли ми зранку,
весело галасуючи.
І, певно,
щиро бажали нам щастя
коні,
які на цьому широкому шосе
неодмінно
губили підкови.
***
У міському саду
мами в’язали рукавиці,
а малята в пісочниці
пробивали довгий тунель…
Двійко стареньких
сиділи на вицвілій лавочці.
Вони не знали одне одного,
мовчки грілися на сонці,
подивлялись на ігри дитячі,
і раптом один із них
запитав свого сусіда:
«Як ви гадаєте,
що бачать у сні ластівки?»
Сусід не здивувався,
лише глянув на сонце
і мовив серйозно й печально:
«Навіщо ж ластівкам сни,
вони й так
літають…»
***
Ні води вже не доливаєш,
ані зерна не сиплеш.
І пальцем тицяти в клітку
тобі набридло…
Походжаєш, сердитий, туди-сюди
і погрожуєш,
що перепаде комусь на горіхи:
мовляв, обвели навколо пальця,
підсунули бозна що…
……………………………….
А подумай -
хіба ж ця красива пташина німа?
Може, вона просто не хоче розмовляти з тобою…
***
…А тоді
я побачив тебе!
Усе життя нипав
якимись довжелезними понурими коридорами -
і раптом
надибав у темряві
заховане кимось сонце.
УВЕЧЕРІ НА ЕСКАЛАТОРІ МЕТРО
Запруджений утомленими людьми,
залитий тьмяним світлом
довгий похилий тунель…
Одні рухомі сходи
везуть мене разом з усіма
униз,
а інші
везуть догори усміхненого чоловіка.
Стоїть він,
а поруч - маленький саджанець,
мовби трішки дивакувате
всиновлене дитя.
***
Понад цілим селом пролетіли
і в нашім саду
зібралися
зграйкою.
Щасливим
я був того дня:
на маленьке деревце,
яке я власноруч посадив,
птахи присіли.
***
Як же допомогти
квітам-нетямам
на наших верандах,
які хоч і не раз
бачили крізь шкло,
але так і не знають,
що таке дощ…
***
Єдиний
на світі
щасливий
світлячок:
він і літає,
і при цьому ще й
світить.
***
Якщо перед тим, як вона з’явилася,
ти не сидів біля свого вікна
у тривалій задумі,
хіба ж ти зможеш збагнути,
яка прекрасна
пташка,
що прилетіла в сад
і присіла на вишневій гілці…
***
Звісно, ми стрибаємо, тішимося,
мокрі як хлющ, -
а незле було б пам’ятати,
що ця тепла літня злива
належить он тій квітці,
до неї прийшов цей дощ.
***
А може, зізнаємося,
що до кожного з нас
колись та приходив
тихий нічний гість,
і хоча він щиросердно пропонував,
ба навіть слізно благав,
але ми -
на те, щоб перетворитися на птахів, -
так і не погодилися.
***
Сподіваюсь,
ви не образитеся
на одне моє
чемне прохання…
…………………………….
У кожної троянди
є свій соловей,
а тому,
якщо ви в кімнаті троянди розводите,
то, будь ласка, не забувайте,
що уночі
вікна мають бути відчинені.
***
Я б цілісінький день простояв
біля старої гойдалки
і цілісінький день розгойдував би
усміхнених дітлахів.
А вночі
тут і заснув би
під старим розлогим деревом…
І хай би місячне сяйво
повільно й обережно
перетікало на ці
втомлені за день руки.
ОРАНЖЕРЕЯ
У вкритому інеєм саду
серед великих дерев -
скляні дирижаблі,
немовби щойно
хтозна звідкіль прибули…
І над якими ж країнами пролітати,
і світлом
якого сонця
наповнилися,
чи в блакиті
якого неба
літали,
що всі пасажири -
добрі й погані -
перетворились на квіти?
***
Невже ти не хочеш стати
учителем першачків
і скидатись на дуба,
що стоїть посеред фіалок,
на дуба, який і сам
ароматом фіалок пропах?
***
Ти ба, який щокастий!...
У всьому новенькому,
таким милим,
таким солодким
ти був того дня,
ніби кравець, перш ніж
пошити тобі костюмчик,
нитки протягнув крізь липкі чурчхели.
МЕТЕЛИК
Скільки там він живе -
лише відколи зійде сонце і заки зайде, -
а все одно встигає
мовчазним, безнадійним, смішним
і… великим почуттям
одну квітку покохати.
***
Стрепенулося моє серце…
Як легко
з мого балкона
до твого
перелетів
білокрилий голуб.
***
А ти сам-саміський…
Довкола лише ніч.
Печально дивишся в небо
і раптом завважуєш:
ота он зірка
виблискує так,
ніби щойно
якась дівчина
тримала її
на своїй долоні.
***
Виявляється, існував колись
такий народ,
у мові якого
не було слова «маленький»,
і щоб це означити,
вони казали:
«Наче крило птаха, народженого в клітці…»
***
Літня жінка
продає квіти.
І такий смуток на її обличчі,
ніби виставила на прилавок
усі букети,
які їй колись подарували.
***
Не лякайтеся гуркоту грому
і не чекайте з трепетом серця,
що проллються
карою
за гріхи наші
вогненні дощі.
Нам достатньо і тої кари,
що пролетять ластівки
мимо
і ніколи вже не присядуть
відпочити
на наші плечі.
Ґурам ПЕТРІАШВІЛІ
***
Цікаво,
коли думає птаха?
Чи тоді,
коли високо в блакиті ширяє,
чи пізніше,
коли відпочиває на гілці,
втомившись від польоту?
***
Твердо стояти.
Ні кроку назад,
доки не звалить ураган,
або гострий метал
не розітне гілку життя…
І ніколи на них
не висить бутафорське листя.
……………………..
Берімо ж приклад
з дерев.
***
На велику блакитну кульку
схоже було дитинство…
І ще було шосе…
До маленької білої школи
бігли ми зранку,
весело галасуючи.
І, певно,
щиро бажали нам щастя
коні,
які на цьому широкому шосе
неодмінно
губили підкови.
***
У міському саду
мами в’язали рукавиці,
а малята в пісочниці
пробивали довгий тунель…
Двійко стареньких
сиділи на вицвілій лавочці.
Вони не знали одне одного,
мовчки грілися на сонці,
подивлялись на ігри дитячі,
і раптом один із них
запитав свого сусіда:
«Як ви гадаєте,
що бачать у сні ластівки?»
Сусід не здивувався,
лише глянув на сонце
і мовив серйозно й печально:
«Навіщо ж ластівкам сни,
вони й так
літають…»
***
Ні води вже не доливаєш,
ані зерна не сиплеш.
І пальцем тицяти в клітку
тобі набридло…
Походжаєш, сердитий, туди-сюди
і погрожуєш,
що перепаде комусь на горіхи:
мовляв, обвели навколо пальця,
підсунули бозна що…
……………………………….
А подумай -
хіба ж ця красива пташина німа?
Може, вона просто не хоче розмовляти з тобою…
***
…А тоді
я побачив тебе!
Усе життя нипав
якимись довжелезними понурими коридорами -
і раптом
надибав у темряві
заховане кимось сонце.
УВЕЧЕРІ НА ЕСКАЛАТОРІ МЕТРО
Запруджений утомленими людьми,
залитий тьмяним світлом
довгий похилий тунель…
Одні рухомі сходи
везуть мене разом з усіма
униз,
а інші
везуть догори усміхненого чоловіка.
Стоїть він,
а поруч - маленький саджанець,
мовби трішки дивакувате
всиновлене дитя.
***
Понад цілим селом пролетіли
і в нашім саду
зібралися
зграйкою.
Щасливим
я був того дня:
на маленьке деревце,
яке я власноруч посадив,
птахи присіли.
***
Як же допомогти
квітам-нетямам
на наших верандах,
які хоч і не раз
бачили крізь шкло,
але так і не знають,
що таке дощ…
***
Єдиний
на світі
щасливий
світлячок:
він і літає,
і при цьому ще й
світить.
***
Якщо перед тим, як вона з’явилася,
ти не сидів біля свого вікна
у тривалій задумі,
хіба ж ти зможеш збагнути,
яка прекрасна
пташка,
що прилетіла в сад
і присіла на вишневій гілці…
***
Звісно, ми стрибаємо, тішимося,
мокрі як хлющ, -
а незле було б пам’ятати,
що ця тепла літня злива
належить он тій квітці,
до неї прийшов цей дощ.
***
А може, зізнаємося,
що до кожного з нас
колись та приходив
тихий нічний гість,
і хоча він щиросердно пропонував,
ба навіть слізно благав,
але ми -
на те, щоб перетворитися на птахів, -
так і не погодилися.
***
Сподіваюсь,
ви не образитеся
на одне моє
чемне прохання…
…………………………….
У кожної троянди
є свій соловей,
а тому,
якщо ви в кімнаті троянди розводите,
то, будь ласка, не забувайте,
що уночі
вікна мають бути відчинені.
***
Я б цілісінький день простояв
біля старої гойдалки
і цілісінький день розгойдував би
усміхнених дітлахів.
А вночі
тут і заснув би
під старим розлогим деревом…
І хай би місячне сяйво
повільно й обережно
перетікало на ці
втомлені за день руки.
ОРАНЖЕРЕЯ
У вкритому інеєм саду
серед великих дерев -
скляні дирижаблі,
немовби щойно
хтозна звідкіль прибули…
І над якими ж країнами пролітати,
і світлом
якого сонця
наповнилися,
чи в блакиті
якого неба
літали,
що всі пасажири -
добрі й погані -
перетворились на квіти?
***
Невже ти не хочеш стати
учителем першачків
і скидатись на дуба,
що стоїть посеред фіалок,
на дуба, який і сам
ароматом фіалок пропах?
***
Ти ба, який щокастий!...
У всьому новенькому,
таким милим,
таким солодким
ти був того дня,
ніби кравець, перш ніж
пошити тобі костюмчик,
нитки протягнув крізь липкі чурчхели.
МЕТЕЛИК
Скільки там він живе -
лише відколи зійде сонце і заки зайде, -
а все одно встигає
мовчазним, безнадійним, смішним
і… великим почуттям
одну квітку покохати.
***
Стрепенулося моє серце…
Як легко
з мого балкона
до твого
перелетів
білокрилий голуб.
***
А ти сам-саміський…
Довкола лише ніч.
Печально дивишся в небо
і раптом завважуєш:
ота он зірка
виблискує так,
ніби щойно
якась дівчина
тримала її
на своїй долоні.
***
Виявляється, існував колись
такий народ,
у мові якого
не було слова «маленький»,
і щоб це означити,
вони казали:
«Наче крило птаха, народженого в клітці…»
***
Літня жінка
продає квіти.
І такий смуток на її обличчі,
ніби виставила на прилавок
усі букети,
які їй колись подарували.
***
Не лякайтеся гуркоту грому
і не чекайте з трепетом серця,
що проллються
карою
за гріхи наші
вогненні дощі.
Нам достатньо і тої кари,
що пролетять ластівки
мимо
і ніколи вже не присядуть
відпочити
на наші плечі.