«Двоколісні хроніки - 4: Чорно-білі історії» 15 червня, день двадцять четвертий
Днiпро у Могильовi
В будинку, біля якого ми ночували, живе бабця, а зараз до неї приїхала в гості донька Наташа з Мінська зі своїм сином.
Вчора перед сном нам Наташа запропонувала, якщо треба, інтернет. Ми, звісно ж, погодились, але зранку, себто сьогодні. Тож як лишень на подвір’ї почався рух, ми й засіли в мережі. Багато чого треба було зробити. Нам дозволили користуватися скільки завгодно. Під час написання постів паралельно спілкувалися з Наташою і пили каву, яку вона нам заварила. Час пролетів дуже швидко, лиш о 13-й ми завершили наші справи, обмінялися контактами, подякували і поїхали в центр Могильова.
В першому ж магазині вирішили купити йогурти та булочки аби поснідати. Поруч були крісла і столики, тож їли тут. До нас ще пристали двоє малих, які дуже хотіли, аби ми їм подарували український прапорець. Але цього ми не могли зробити, адже він у нас як символ.
Поснідавши, зрозуміли, що насувається гроза. Але сіли на велики і поїхали. Ближче до центра почав накрапати дощ. Я зайшла в банк, зміняла ще 20$ і тут полило сильно. Мусили чекати тут, біля банку, під накривом, аби він перейшов. Чекали з півгодини. Потім таки вдалось нам доїхати до центра. Але тут уже нас накрила велика злива.
Ми зупинились біля гуртожитка якогось універа чи бурси, запхали туди велики і сиділи як грибочки три години аж поки вщух дощ.
Була 17:30, хотілося їсти, вирішили піти в кафе. Але ж нам не всі кафе підходять, а лиш ті, що мають літню терасу. В одне зайшли - там якийсь протяг був. Поїхали в інше - там виявились проблеми з туалетом, бо він всередині кафе, де весілля і нікого не впускають. Що за сервіс? Де мені руки мити перед їжею? Пішли звідти, хоч там був гарний вибір і помірні ціни. В третьому кафе вже поїли - грибний суп-пюре (смачно), картоплю запечену у фользі з сиром (несмачно, бо картопля стара) і салат з крабових паличок - смачно. Все обійшлось у 68000 біл.руб. Далі рушили у пошуках хорошого місця для виступу.
Мiсцевий театр
Спитали у місцевих пацанчиків, ті порадили парк. Але толку з того парку - там немає людей. Вернулись на пішохідну вулицю. Натрапили на двох міліціонерів, запитали у них про можливість пограти на вулиці. Від цього питання вони помітно розгубилися. Офіційно це не заборонено, але влада це не схвалює (досі ми не побачили тут жодного вуличного музиканта). Як нам вже казали друзі в Гомелі, будь які групування людей на вулицях в Білорусі владою абсолютно не вітаються і автоматично підпадають під підозру в «опозиційності». Звісно, що і цим черговим кучкування публіки на їхній ділянці було ні до чого. Але оскільки і заборонити не мали приводу, то відповіли так: ви собі тихенько пограйте, але ви нас не бачили і ми вам нічого не казали. І пішли собі в протилежний бік вулиці. Тож ми сіли на одній з лавочок, одягли вишиванки і почали свій концерт. Зійшлось трохи людей, почали й плескати, хто пританцьовував, хто з нами паралельно говорив. Відчувалося, що таке явище є тут досить незвичним. Було гарно, але після тридцяти хвилин виступу мусили закруглятися. Година пізня, треба ще встигнути виїхати за місто і поставити намет.
Ох і гору грошей ми тут заробили! В Білорусі просто немає монет, а все папірці, тому їх багацько. Сума, як на півгодини, вийшла дуже доброю - 156000 біл. руб. (приблизно 160 грн.)
Скоро вже були за містом, поставили намет біля якогось санаторія.
Проїхали 23 км
В будинку, біля якого ми ночували, живе бабця, а зараз до неї приїхала в гості донька Наташа з Мінська зі своїм сином.
Вчора перед сном нам Наташа запропонувала, якщо треба, інтернет. Ми, звісно ж, погодились, але зранку, себто сьогодні. Тож як лишень на подвір’ї почався рух, ми й засіли в мережі. Багато чого треба було зробити. Нам дозволили користуватися скільки завгодно. Під час написання постів паралельно спілкувалися з Наташою і пили каву, яку вона нам заварила. Час пролетів дуже швидко, лиш о 13-й ми завершили наші справи, обмінялися контактами, подякували і поїхали в центр Могильова.
В першому ж магазині вирішили купити йогурти та булочки аби поснідати. Поруч були крісла і столики, тож їли тут. До нас ще пристали двоє малих, які дуже хотіли, аби ми їм подарували український прапорець. Але цього ми не могли зробити, адже він у нас як символ.
Поснідавши, зрозуміли, що насувається гроза. Але сіли на велики і поїхали. Ближче до центра почав накрапати дощ. Я зайшла в банк, зміняла ще 20$ і тут полило сильно. Мусили чекати тут, біля банку, під накривом, аби він перейшов. Чекали з півгодини. Потім таки вдалось нам доїхати до центра. Але тут уже нас накрила велика злива.
Ми зупинились біля гуртожитка якогось універа чи бурси, запхали туди велики і сиділи як грибочки три години аж поки вщух дощ.
Була 17:30, хотілося їсти, вирішили піти в кафе. Але ж нам не всі кафе підходять, а лиш ті, що мають літню терасу. В одне зайшли - там якийсь протяг був. Поїхали в інше - там виявились проблеми з туалетом, бо він всередині кафе, де весілля і нікого не впускають. Що за сервіс? Де мені руки мити перед їжею? Пішли звідти, хоч там був гарний вибір і помірні ціни. В третьому кафе вже поїли - грибний суп-пюре (смачно), картоплю запечену у фользі з сиром (несмачно, бо картопля стара) і салат з крабових паличок - смачно. Все обійшлось у 68000 біл.руб. Далі рушили у пошуках хорошого місця для виступу.
Мiсцевий театр
Спитали у місцевих пацанчиків, ті порадили парк. Але толку з того парку - там немає людей. Вернулись на пішохідну вулицю. Натрапили на двох міліціонерів, запитали у них про можливість пограти на вулиці. Від цього питання вони помітно розгубилися. Офіційно це не заборонено, але влада це не схвалює (досі ми не побачили тут жодного вуличного музиканта). Як нам вже казали друзі в Гомелі, будь які групування людей на вулицях в Білорусі владою абсолютно не вітаються і автоматично підпадають під підозру в «опозиційності». Звісно, що і цим черговим кучкування публіки на їхній ділянці було ні до чого. Але оскільки і заборонити не мали приводу, то відповіли так: ви собі тихенько пограйте, але ви нас не бачили і ми вам нічого не казали. І пішли собі в протилежний бік вулиці. Тож ми сіли на одній з лавочок, одягли вишиванки і почали свій концерт. Зійшлось трохи людей, почали й плескати, хто пританцьовував, хто з нами паралельно говорив. Відчувалося, що таке явище є тут досить незвичним. Було гарно, але після тридцяти хвилин виступу мусили закруглятися. Година пізня, треба ще встигнути виїхати за місто і поставити намет.
Ох і гору грошей ми тут заробили! В Білорусі просто немає монет, а все папірці, тому їх багацько. Сума, як на півгодини, вийшла дуже доброю - 156000 біл. руб. (приблизно 160 грн.)
Скоро вже були за містом, поставили намет біля якогось санаторія.
Проїхали 23 км