«Двоколісні хроніки - 4: Чорно-білі історії» 14 червня, день двадцять третій
Сонце розбудило нас о 7:30. Швиденько зібрались і через 45 хв. рушили далі. Попереду було село вже Могильовської області - Ректа. Там ми й снідали. Зайшли в магазин, купили йогурт і хрустики. Біля магазину в затінку був столик і лавочки. Сіли там снідати. До нас підійшла тітонька Наталя з ближнього магазину і розговорилися. Як виявилося, її батько був з України, тому вона дуже любить українців. На десерт пригостила нас вишнями й цукерками.
Далі дорога почалась без асфальту, ґрунтовка - багато піску, велики грузнуть, руль вивертається, ми час від часу падаємо - просто жесть! Плюс ще припікає по-страшному. Ця дорога простяглась на 8 км, які нам видались у цілих двадцять. В наступному селі був уже асфальт, але не надовго - за селом він закінчився. І знову ґрунтовка, правда трохи ліпша ніж зранку. Їдемо на трасу, бо хочемо завтра бути в Могильові, потрібен інтернет.
Вздовж траси бабці продавали сунички, я подумала, треба буде купити. За селом зупинились, я побігла в природу, бо вона мене кликала. І о диво - натрапила на галявину з суничками. Тут ми й застрягли на пігодини. Наїлися ягід від пуза.
До наступного села Вороніно 17 км. Тут біля магазину стали на обід. Залишили в магазині нетбук підзарядити, а самі влаштували собі пікнік поруч. Після обіду, коли ми прилягли відпочити, до нас підійшов стрьомний чувак. Розказував, що він «вор», що його тут всі бояться, але нас ніхто не чіпатиме, бо він поруч. Короче, дивний тип та ще й напідпитку. Взагалі тут в Могильовській області все частіше з’являються алкаші по селах. Порозказувавши про себе, про зони, цей тип відстав і ми рушили далі. Але рухатись було важко - сильно жарило. В наступному селі набрали води і з’їхали в лісок помитися. Тут нам був гаплик - комарва обліпила з усіх боків. Ми їх і били, і проганяли, і сварили, навіть погрожували викликати міліцію - нічого не помогло. Кусалися як скажені. Тому ми прискорено помились, зібрались і чкурнули звідти. До вечора в тілі було відчуття наче тебе досі кусають комарі.
Вже о 19:30 були на в’їзді в Могильов. Думали на заправці переночувати, але нам не дозволили. Тож рушили далі і біля першого будинку приватного сектора розбили свій намет.
Прoїхали 87 км