Придністров’я
Їхали в Молдову, заїхали в Придністров’я.
Як не оминали, та все ж потрапили. І не так вже тут небезпечно, як нам казали. Живуть собі звичайні люди, говорять трьома мовами: російською, українською та молдавською. Тут ходить місцевий рубль і багато товарів зустрічаються українських. Головна центральна вулиця вздовж Дністра дуже хороша, тому, маючи транзит через Придністров’я три години, ми перетнули його 18-кілометрову смугу дуже швидко.
Дністер
Придністровці мають одне велике природне багатство - камінь, тому використовують його по максимуму: хто будує з нього будинки, хто огорожі. Нам навіть чимось ця місцевість нагадала Грузію чи Туреччину.
Придністров’я - це малюсінька, визнана лише Росією республіка. Його вузенька смужка вздовж лівого берега Дністра межує з нашими Вінницькою та Одеською областями, але не доходить до Чорного моря. Деякі молдавани, з якими ми спілкувалися, вважають, що Придністров’я історично належить Україні.
В одному селі до нас привітались дві дівчинки, років по десять, ми їм відповіли і слово за слово розговорились. Одна з дівчаток навіть говорила з нами українською, а інша спитала : «Це правда, що у вас убивають?» Сумно було розмовляти на цю тему. Звісно, ми їй все пояснили, як є насправді.
На виїзді з Придністров’я один з прикордонників, як нам здалося, явно був з Росії, бо його дуже чиста і природня російська є нехарактерною для цих країв. Не скажемо, що вони були неприязні з нами, та все ж речі передивились. Можливо їх насторожили наші блакитно-жовті прапорці на велосипедах…
Вже накрутили 289 км
P.S. Від Умані Вінниччиною ще їхали два дні. Було досить нелегко - погані дороги та «веселі гірки». Проте осінь владарює зараз на землі, дуже красиво. Також погода стала кращою, як то кажуть «бабине літо», вдень сонячно і тепло, а вночі без приморозків.
Вінниччина, до речі, дуже патріотична! Багато розмальованого в блакитно-жовтий, а також діти та люди вітаються «Слава Україні!»
А в останньому смт Піщанка в центрі села великий бігборд, який не полишає байдужим нікого. Війна - це дуже жорстоко. На жаль вмирають найкращі, а їх сім’ї страждають.
Тут, в Піщанці, ми пообідали в кафе. До речі, ми рідко в обід зараз варимо, бо дні дуже короткі. Світловий час лише з 7:00 до 18:30. Це досить мало, тому тратити ще дві години на приготування обіду ми не можемо.
Як не оминали, та все ж потрапили. І не так вже тут небезпечно, як нам казали. Живуть собі звичайні люди, говорять трьома мовами: російською, українською та молдавською. Тут ходить місцевий рубль і багато товарів зустрічаються українських. Головна центральна вулиця вздовж Дністра дуже хороша, тому, маючи транзит через Придністров’я три години, ми перетнули його 18-кілометрову смугу дуже швидко.
Дністер
Придністровці мають одне велике природне багатство - камінь, тому використовують його по максимуму: хто будує з нього будинки, хто огорожі. Нам навіть чимось ця місцевість нагадала Грузію чи Туреччину.
Придністров’я - це малюсінька, визнана лише Росією республіка. Його вузенька смужка вздовж лівого берега Дністра межує з нашими Вінницькою та Одеською областями, але не доходить до Чорного моря. Деякі молдавани, з якими ми спілкувалися, вважають, що Придністров’я історично належить Україні.
В одному селі до нас привітались дві дівчинки, років по десять, ми їм відповіли і слово за слово розговорились. Одна з дівчаток навіть говорила з нами українською, а інша спитала : «Це правда, що у вас убивають?» Сумно було розмовляти на цю тему. Звісно, ми їй все пояснили, як є насправді.
На виїзді з Придністров’я один з прикордонників, як нам здалося, явно був з Росії, бо його дуже чиста і природня російська є нехарактерною для цих країв. Не скажемо, що вони були неприязні з нами, та все ж речі передивились. Можливо їх насторожили наші блакитно-жовті прапорці на велосипедах…
Вже накрутили 289 км
P.S. Від Умані Вінниччиною ще їхали два дні. Було досить нелегко - погані дороги та «веселі гірки». Проте осінь владарює зараз на землі, дуже красиво. Також погода стала кращою, як то кажуть «бабине літо», вдень сонячно і тепло, а вночі без приморозків.
Вінниччина, до речі, дуже патріотична! Багато розмальованого в блакитно-жовтий, а також діти та люди вітаються «Слава Україні!»
А в останньому смт Піщанка в центрі села великий бігборд, який не полишає байдужим нікого. Війна - це дуже жорстоко. На жаль вмирають найкращі, а їх сім’ї страждають.
Тут, в Піщанці, ми пообідали в кафе. До речі, ми рідко в обід зараз варимо, бо дні дуже короткі. Світловий час лише з 7:00 до 18:30. Це досить мало, тому тратити ще дві години на приготування обіду ми не можемо.