Зранку приїхали в смт. Турійськ. Снідали цього ранку поблизу магазину, просто купили йогурти та булочки. У працівниці магазину спитали чи часом у них не співають, вона комусь подзвонила і за півгодини приїхала Яковініч Валентина (1949 р.н.).
Ця жінка запропонувала
поїхати в будинок культури, там і тінь і тихо для запису. До речі, зранку, з восьмої, вже пече, як у пеклі. Пані Валентина солістка місцевого колективу, прийшла із книжечками, бо місцева жінка колись збирала по району пісні, як ми, а потім то всьо склала до купи у дві збірки. Співала Валентина не дуже, але цікаві повстанські пісні в неї були. Ще було пару обрядових непоганих, але вона не знала як співати, тому ми просто перефоткали. Потім до нас підійшла Сарахман Ніна (1958), вони свою «попсу» для душі заспівали в два голоси.
Пані Ніна порадила нам поїхати в село Кульчик, що за 8 км звідси. Там, казала вона, є хороші співочі бабця і її донька, вони з Полісся, тож мають багато хорошого наспівати.
В селі Кульчин ми шукали Карпук Ксенію (1927 р.н.) та її доньку Сарахман Надію (1949 р.н.).
Зробили це швидко і легко. Прийшовши до бабусі, вона якось наче була не рада нам. Спочатку морозилась, казала: «А воно вам треба оті пісні?». Ми навіть трохи схарилися від непривітної бабусі. Потім вона подзвонила своїй донці Наді, бо та кудись вийшла, і за якусь мить до нас підійшла дуже посміхнена мила жінка, яка відразу нас запросила до господи. Тоді й бабуся Ксеня якось пожвавішала і вони сіли нам співати.
Це було фантастично! Їх пороги, їх пісні зачарували нас. Потім Пані Надя винесла частину своєї колекції автентичного одягу - теж краса неймовірна.
А більшість одягу, найкращого, вона колись віддала на виставку до Києва і з кінцями, його не повернули. Одним словом, ці жінки нам подарували велетенське щастя та радість в цю пекельну спеку. Але на співах все не скінчилось. Вже було за 15, тому стіл теж накрили.
Ми й не відмовлялись, бо були дуже голодні. Тут на нас чекали і варенички, і домашня сметанка, і холодець, і сальце, і домашні огірочки, щойно з городу і, звісно ж, самогон, настояний на травах. Виявляється, бабця Ксеня ще й лікує людей, тому у них все по фен-шую - домашнє, смачне, приготоване з любов’ю. Далі ми заспівали на знак вдячності «Многая літа» і рушили далі.
Жінки нам порадили заїхати на озеро Святе. Ми собі в цьому не відмовили. Озеро чудове, але доїхати до нього було нелегко, бо воно в лісі і оводи там мегазлі. Покупавшись досхочу в озері і наскакавшись бомбочкою, рушили далі, хоч місце тут для ночівлі ідеальне, але ж нас жерли кусючки.
Ночували в сосновому лісі поблизу цвинтара. Комарва теж діставала, але не так як оводи.
Проїхали 51 км