14 липня, понеділок, день сьомий

Jul 24, 2014 15:45

Зранку приїхали в смт. Турійськ. Снідали цього ранку поблизу магазину, просто купили йогурти та булочки. У працівниці магазину спитали чи часом у них не співають, вона комусь подзвонила і за півгодини приїхала Яковініч Валентина (1949 р.н.).



Ця жінка запропонувала поїхати в будинок культури, там і тінь і тихо для запису. До речі, зранку, з восьмої, вже пече, як у пеклі. Пані Валентина солістка місцевого колективу, прийшла із книжечками, бо місцева жінка колись збирала по району пісні, як ми, а потім то всьо склала до купи у дві збірки. Співала Валентина не дуже, але цікаві повстанські пісні в неї були. Ще було пару обрядових непоганих, але вона не знала як співати, тому ми просто перефоткали. Потім до нас підійшла Сарахман Ніна (1958), вони свою «попсу» для душі заспівали в два голоси.



Пані Ніна порадила нам поїхати в село Кульчик, що за 8 км звідси. Там, казала вона, є хороші співочі бабця і її донька, вони з Полісся, тож мають багато хорошого наспівати.
В селі Кульчин ми шукали Карпук Ксенію (1927 р.н.) та її доньку Сарахман Надію (1949 р.н.).



Зробили це швидко і легко. Прийшовши до бабусі, вона якось наче була не рада нам. Спочатку морозилась, казала: «А воно вам треба оті пісні?». Ми навіть трохи схарилися від непривітної бабусі. Потім вона подзвонила своїй донці Наді, бо та кудись вийшла, і за якусь мить до нас підійшла дуже посміхнена мила жінка, яка відразу нас запросила до господи. Тоді й бабуся Ксеня якось пожвавішала і вони сіли нам співати.



Це було фантастично! Їх пороги, їх пісні зачарували нас. Потім Пані Надя винесла частину своєї колекції автентичного одягу - теж краса неймовірна.





А більшість одягу, найкращого, вона колись віддала на виставку до Києва і з кінцями, його не повернули. Одним словом, ці жінки нам подарували велетенське щастя та радість в цю пекельну спеку. Але на співах все не скінчилось. Вже було за 15, тому стіл теж накрили.



Ми й не відмовлялись, бо були дуже голодні. Тут на нас чекали і варенички, і домашня сметанка, і холодець, і сальце, і домашні огірочки, щойно з городу і, звісно ж, самогон, настояний на травах. Виявляється, бабця Ксеня ще й лікує людей, тому у них все по фен-шую - домашнє, смачне, приготоване з любов’ю. Далі ми заспівали на знак вдячності «Многая літа» і рушили далі.



Жінки нам порадили заїхати на озеро Святе. Ми собі в цьому не відмовили. Озеро чудове, але доїхати до нього було нелегко, бо воно в лісі і оводи там мегазлі. Покупавшись досхочу в озері і наскакавшись бомбочкою, рушили далі, хоч місце тут для ночівлі ідеальне, але ж нас жерли кусючки.
Ночували в сосновому лісі поблизу цвинтара. Комарва теж діставала, але не так як оводи.

Проїхали 51 км

велосипед. експедиція, двоколісні хроніки, дорога, веломандрівки, волинь, фольклор, бабусі, фолькнери, велопригоди

Previous post Next post
Up