13 липня, неділя, день шостий
Наша банда
Цього дня ми вже заїхали у Волинську область. Нарешті погода покращилась і ми зустріли ранок без дощу. Цього разу, зважаючи на те що неділя, дозволили собі поспати досхочу. Інколи таке треба робити для відновлення сил.
В обід приїхали в село Квітневе. І тут знайшли Райхерт Євгенію (1949 р.н.). Вона погодилась нам поспівати але десь за дві години, бо зараз бігла на похорон. Для нас це було якраз доречно, бо за той час можемо пообідати. До речі, в цей день в селі одночасно був і похорон, і весілля. Всі люди були дуже заклопотані. Але ми раді, що бабця Женя нам не відмовила, навіть попросила своїх внучок показати нам дорогу на ставок свого сина, де б ми змогли з комфортом почекати її.
То ж я з Володьою Терещенком сходила в магазин по хліб та яйця, а далі всі разом рушили на став. Там найперше зробили літній душ. Яка то була благодать покупатися! А потім розпочали варіння рису і смаження яєць. За якусь мить прийшов господар ставу, Валік, та його друг Льонька, вже трохи під газом, але дуже милі та добрі. Все нам показали, розказали, більше того, протягнули звідкись 220 V, увімкнули якийсь насос і у ставку злетів до неба фонтан! Звісно, заради дорогих гостей! Таке бачити в селі за городами було дуже незвично.
Потім всі сіли з нами до обіду. І тут, звісно, з’явився самогон, але ми не куштували, обійшлось все пивом.
Потім прийшли жінки співати: Валікова дружина Райхерт Любов (1970 р.н.), Бак Галина (1963 р.н.) та сама бабця Женя.
Співали досить довго і дуже гарно. Розповіли про свій обряд обжинків і відповідних пісень наспівали. Дуже нас просили всі залишитись, але дорога ще дальня, тому мусили з ними прощатися, співати «Многая літа» і рушати далі.
В цих краях страшні «кусатори», як їх називає Володя Терещенко. Скусали нас ці комарики, що ми вже не годні чухатися.
Проїхали 45 км
Цього дня ми вже заїхали у Волинську область. Нарешті погода покращилась і ми зустріли ранок без дощу. Цього разу, зважаючи на те що неділя, дозволили собі поспати досхочу. Інколи таке треба робити для відновлення сил.
В обід приїхали в село Квітневе. І тут знайшли Райхерт Євгенію (1949 р.н.). Вона погодилась нам поспівати але десь за дві години, бо зараз бігла на похорон. Для нас це було якраз доречно, бо за той час можемо пообідати. До речі, в цей день в селі одночасно був і похорон, і весілля. Всі люди були дуже заклопотані. Але ми раді, що бабця Женя нам не відмовила, навіть попросила своїх внучок показати нам дорогу на ставок свого сина, де б ми змогли з комфортом почекати її.
То ж я з Володьою Терещенком сходила в магазин по хліб та яйця, а далі всі разом рушили на став. Там найперше зробили літній душ. Яка то була благодать покупатися! А потім розпочали варіння рису і смаження яєць. За якусь мить прийшов господар ставу, Валік, та його друг Льонька, вже трохи під газом, але дуже милі та добрі. Все нам показали, розказали, більше того, протягнули звідкись 220 V, увімкнули якийсь насос і у ставку злетів до неба фонтан! Звісно, заради дорогих гостей! Таке бачити в селі за городами було дуже незвично.
Потім всі сіли з нами до обіду. І тут, звісно, з’явився самогон, але ми не куштували, обійшлось все пивом.
Потім прийшли жінки співати: Валікова дружина Райхерт Любов (1970 р.н.), Бак Галина (1963 р.н.) та сама бабця Женя.
Співали досить довго і дуже гарно. Розповіли про свій обряд обжинків і відповідних пісень наспівали. Дуже нас просили всі залишитись, але дорога ще дальня, тому мусили з ними прощатися, співати «Многая літа» і рушати далі.
В цих краях страшні «кусатори», як їх називає Володя Терещенко. Скусали нас ці комарики, що ми вже не годні чухатися.
Проїхали 45 км