28 травня, день сьомий
Прокинулись о шостій в палаті №3 хірургічного відділення Вільшанської районної лікарні. За годину палату кварцуватимуть (знищення всіляких бактерій) і треба було виселитись.
На радість ми живі здорові, але мали нагоду тут заночувати і прийняти душ, тому й погодились ночувати у лікарні. Прокидатись в палаті моторошно, мене аж підтошнювало від цього лікарняного запаху і капельниць навколо. От не люблю я лікарень, лиш раз в житті в п’ять років лежала в лікарні і маю не найкращі спогади…
Отож вчора після 20:00 ми приїхали в смт Вільшанка і відразу у лікарню, бо у Володі наривав палець на правій руці і ніякі мазі Вишневського і парення у соляній воді не допомагали. Приїхавши в лікарню, нам сказали, що хірурга вже нема, треба чекати до ранку. Але потім фельдшер вирішила таки поїхати по хірурга і за якихось 15 хвилин Володі вже розрізали палець, аби гній міг вийти. Від чого це в нього? Насправді від такої дурниці - кусок нігтя невдало відірвав і почався нарив. Слава Богу, лікарка все гарно зробила і ми вже були щасливі.
Але надворі саме смеркало і ми спитали чи можна поставити намет на території лікарні. На це пані Люба, що чергувала, сказала : «Нащо вам спати в наметі, як у нас є вільна палата? Можете без проблем тут заночувати. Та й душ у нас є.» Гріх було від такого відмовитись. Та ще й нам треба були розетки, щоб усе позаряджати.
А тепер знову повертаюся до ранку. Отож прокинулись, зібрались. Нам пропонували попити чай у їдальні, але лише від самої думки мене вивертало. Тому я категорично махала головою - ні. Вовчик був розчарований, але змирився.
Далі ми до 08:00 зачекали пані Любу, яка нас має відвести в місцевий краєзнавчий музей, бо їх смт виявилось дуже цікавим - тут проживає дуже багато болгарів. А ця пані Люба ще той кадр - дуже смішна і позитивна (до речі, окрім роботи в лікарні грає понад 15 років у місцевому аматорському театрі, зазвичай головні ролі).
Тьотя Люба - наш поводир
08:00 Вовчику роблять перев’язку і кладуть якусь «цілющу» мазь і ми рушаємо в місцевий музей. Вільшанський районний українсько-болгарський історичний музей ім.Івана Гуржоса виявився дуже гарним. Нам навіть екскурсію безкоштовну влаштували. Екскурсію з помітною гордістю за своє місто та цікавістю до своєї справи провела п. Надія.
Вона дуже багато говорила, але очі наші розбігалися на різні експонати, тому я мало що запам’ятала. В цьому музеї виставлено все: і миски, й горщики, і знаряддя праці, і одяг, і фото та історії визначних місцевих жителів-болгар, і ще купа всього.
Юля облизується на болгарську крайку
Нас попросили прикласти музейний одяг типу ми в ньму одягнуті для фото. І тепер ми як тридуріки)
Екскурсія тривала десь з годину.
На прощання запис-коментар в книзі відгуків музею
Потім ми обмінялися контактами і пані Люба вирішила нас повести до клубу, там нам співатимуть.
Першою співала Ольга Григорівна (1950 р.н.), яка знала цікаві весільні пісні, але наспівала декілька, бо всі інші має в зошиті, а зошит вдома в іншому селі.
Потім вона співала ще кілька пісень в два голоси з Раїсою Федорівною (1950 р.н.), а далі приєдналася Марія Григорівна (1931 р.н.), ну а пані Ольга побігла до праці.
Під кінець ще забігла болгарка п. Людмила Андріївна (1957 р.н.), яка нам наспівала кілька цікавих болгарських пісень.
На 11:00 прийшов цілий колектив жіночок «Чисті криниці» і баяніст на репетицію, вони нам і наспівала і потанцювали.
А далі все як годиться: частування гостей - цілий стіл накрили з ковбасою, молодою картоплею, «наполеоном», самогоном і «Кагором». І звісно ж, пісні.
Щойно скінчили у п’ятнадцять голосів співати нашу «Розову-бєрьозову» (її батьківщина - саме Кіровоградщина, тож тут її знали всі присутні), як подзвонила пані Люба, наш поводир (вона ще об одинадцятій пішла додому) і запросила до себе на борщ. Відмовити їй ми не могли, тож сердечно попрощалися з усіма в клубі і подалися до її будинку. Окрім борщу було ще купа всього і знову винце, але вже домашнє.
Потім прийшла її сусідка і вони нам трохи всякого смішного понарозказували.
На завершення було фото.
15:00 Рушили на село Добре, де живуть болгари і ще й досі спілкуються болгарською, але давньою, а не сучасною.
Тут нам співала бабуся Анна (1936 р.н.), дуже кумедна, маленька на зріст болгарка, яка мала двох чоловіків, і які й досі живуть близько біля неї. Наспівала нам гарних болгарських пісень. Ніяких цікавих історій не розказала.
Ночувалаи за селом Добрянка, цей вечір був дуже холодним.
Проїхали 31 км