(Untitled)
Щоб не заляпати видавництво соплями, рішила сказати начальству ідітє в жопу попрацювати вдома, ну там плєдік, чайок, ноутбук, дошкільна література, мімімі, всі діла. І от розмовляла ж щойно три години по мобільному, ну от щойно ж закінчила, а де телефон - хз. Обрила всю квартиру. Немає. Знайшла на кухні, лежить на конфорці електричної плити. От
( Read more... )
От чого я про себе не знаю?
Я маю почуття гумору, від того не стаю менш незграбною. ) Говорить про те, що ми мусили б усвідомлювати, що наші роботодавці можуть піти в жопу at our will any time as we ready.
Мені дуже затишно від вашого допису. Це просто дивовижно як він дублює такий самісенький допис моєї подруги з Москви. Тільки вона вже вийшла з своїх соплів на роботу тільки щоб почути як тьотки на роботі мріють про чайок і плєдік. Там є ще таке:
"Сопливеть я уже закончила, вышла на работу. Проснулась сегодня утром - за окном темень, дождь идет уже сутки, будильник кричит дурным голосом - ужас. Укуталась, как немец под Москвой и почесала на работу, укрываясь зонтиком, а хотелось бы плащ-палаткой. Тетки на работе вслух мечтают о диванчике и теплом пледике - я только согласно киваю в ответ. Только налила себе горяченького чайку, разложила бутербродики, открыла пасьянсик в компе, короче приготовилась взбодриться, пока электричка с посетителями не подошла - тут начальница прется, чтоб её! -Ой, Вы уже выздоровили? Глупо киваю с набитым ртом (не глотнуть, не выплюнуть) :-)))"
Це я екзибіціонизмом займаюся щоб порадувати вас поки хворієте. )
Reply
Reply
Leave a comment