2018 - Автоподорож Італією. Частина 4. Кампанья.
Після Орв'єто їдемо до Баньйореджио. Дуже вже вражаюче виглядають фото цього місця.
Приїхали. Як порядні люди поставили авто на парковці. Навігатор каже, що це - центр. Виявляється до того красивого місця теліпати півгодини треба. І коли вже йшли, то бачили, що можна було під'їхати і ближче. Правда їхати незручно, бо пішоходи і автомобілі рухаються однією дорогою. З морозиво, яке в інших місцях коштує 2 євро, тут просять 3. Нарешті - той самий широко розрекламований вид.
Правильним було б полюбуватися ним і йти назад. Але ми пішли далі.
Вхід на місток коштує 5 євро. Причому виглядає весь цей бізнес, як продаж О.Бендером квитків у "Провал". Навіть це нас не зупинило.
Ми зайшли у ворота і побачили там звичайнісіньке заполіроване туристами нічим не привабливе містечко.
Подібне до Ез у Франції, але набагато скромніше.
Щільність туристів на одиницю площі була дуже високою через досить малу площу містечка.
Хоча по фото цього не скажеш. Просто переважна їх більшість товклася на центральній площі.
Місцеві жителі заробляють хто як. Одна бабуся зробила щось на кшталт музею в одній кімнаті, де розвісила по стінах такі-сякі старожитності і почепила табличку, що вхід 1 євро. В іншому місці, це був ресторанчик, висіла об'ява двома мовами - англійською і китайською, що, хто зайде, щоб поглянути на вид з тераси, має купити щось, або просто заплатити. Коротше кажучи, Чівіта ді Баньореджио найкраще виглядає з оглядового майданчика на підході до неї. Чівіта це ж вона?
По плану було у нас ще відвідання міста Вітербо. Вирішили пропустити. Але навігатор вів нас через це місто. Тому побачили паркінг і зупинилися. У мене не виявилося монет для автомата. Тут же кілька жінок запропонували просто дати мені монети. Я вже готовий був скористатися їх люб'язністю, як інша пані знайшла досить монет, щоб розміняти мою десятку. Облом.
Старе місто обнесене височенною фортечною стіною, яка добре збереглася. У місті багато фонтанів.
Пішли до Дуомо. Він на тій же площі що й папський палац.
Місто виглядало сірим і непривітним. Про нього кажуть, що тут найкраще збереглася архітектура 12-13 століть. Ми мали обмаль часу, то можливо не встигли побачити його краси, але те, що побачили, залишило байдужими. Звідси нам 20 км до міста ночівлі. Знайшли швидко. Дідусь Ренато вочевидь нещодавно почав приймати гостей з Букінгу. Англійською він не говорив, але порозумілися ми з ним добре. У нас була простора спальня на першому поверсі. До вбиральні треба було йти через вітальню, але нікого крім нас у будинку не було. Нам було дозволено користуватися кухнею.
Інтернет був хороший. Сніданок, хоч і італійський, був хороший теж. Хороша кава з капсульної кавоварки. Фрукти, пластівці, молоко, сік. Різноманітні кондитерські вироби. М'ясної нарізки ми додали своєї. Сьогодні їдемо до Неаполя. Минаємо Рим. Була думка заглянути до Ватікану, але не наважилися, побоюючись столичного трафіку. Їхати по італійським гірським лісовим дорогам складно, а по автобанах - нудно. Робимо зупинку у Казерті, щоб відвідати палац і парк неаполітанських королів. Підземний гараж знаходиться прямо під газонами зовнішнього фасаду палацу.
Палац вражає своїм розмахом.
Квитки на відвідування аплацу і парку коштують 12 євро. Тільки парку - 8 євро. Виходить, що парк більше вартий відвідин , ніж палац. Туди у першу чергу і йдемо. У парку є частина, що має назву Англійський сад. Гугл мпс каже, що до нього 2 км від палацу. Можна доїхати автобусом за 2.5 євро, але ми йдемо пішки.
Нічого особливо цікавого у парку поки що не бачимо.
Попереду довгі каскади водойм з фонтанами.
Дійшли до першого фонтану. Не вражає.
Залишок шляху, який треба подолати, вражає більше. Навіщо королю знадобився такий довгий і такий вузький сад. Переплюнути Версаль?
Наступні фонтани трохи цікавіші.
Тут нас чекає перше розчарування. 2км то до початку Англійського саду. Але він відгороджений парканом і вхід - у самому кінці. Туди - ще 1 км.
Нарешті 3км подолано. Зверху наш шлях не здається таким вже й довгим.
Біля входу до саду досить гарно.
Сам же сад - ще одне розчарування.
За винятком хіба що купальні Венери.
Поруч - гроти з облупленою штукатуркою і скульптурами.
А ще кам'яні лабіринти.
Я швиденько пройшовся доріжками саду. Не скажу, що зовсім нецікавий, але на мою думку не вартий часу і зусиль, щоб до нього йти.
Назад теж пішли пішки. Не скупі, а економні. Без зупинок на фотографування і роздивляння на фонтани вийшло знайчно швидше. До того ж сонце сховалось за хмарами.
Палац, на відміну від парку, не підкачав.
Парадні зали багато прикрашені.
Цікаві стелі.
Тронна зала.
А от трон, якщо це він, - малуватий, як для такого палацу при такому парку.
Пройшли через довгу анфіладу спалень, кабінетів та інших кімнат. У одній з них у вітринах виставлені фігурки людей, що зображують різні сюжети. Читав, що це варіації на тему шопки.
А шо то за дядьки з кривими шаблюками та оселедцями?
Другий раз до палацу у Казерті точно не пішли б. Але щоб отримати таке своє враження мусили сходити туди бодай раз. Неаполь ще при під'їзді до нього по автобану налаштував нас на потрібний лад пошарпаними багатоповерхівками. Я чимало прочитав негативу про нього, готуючись до подорожі. Читав, що небезпечно лишати авто з іноземною реєстрацією на вулиці, що мотоциклісти зривають сумки з жіночих плечей. Що неаполітанські водії щиро вважають, що світлофори це різдвяні прикраси і їх сигнали носять рекомендаційний характер. Тому вирішив зупинитися не в самому Неаполі, а в містечку неподалік. Букінг знайшов нам кімнату зі сніданком у Ерколано з чудовим видом на Неаполітанську затоку, високою оцінкою гостей і хвалебними відгуками про хазяйнів. Навігатор повів до житла покрученими засміченими вузькими вулицями. Знайшли адресу, все замкнено. Але ще хвилин 15 до часу погодженої зустрічі. Тож чекаємо. Точно через 15 хвилин приїхав хазяїн. З ним були його дружина і дві доньки. Всі дуже приязно привіталися з нами. Массимо показав нам наше помешкання. Виду на затоку немає. Пізніше я переглянув бронювання і там було сказано, що вид на сад. Натомість ми бачимо повноцінну міні-кухню, що для нас важить більше.
А вид на затоку є з тераси, яка знаходиться на даху нашого апартаменту.
Ми попитали у хазяїв, де найближчий супермаркет, вони автом провели нас туди. Накупили харчів на 3 дні. Приїхали назад і питаю у Массимо, як працює газова плита. А плита не входить до вартості номеру, бо ви замовили кімнату, а не апартамент- каже, - але для вас я включу газ. Це була не єдина люб'язність з його боку. Він не взяв з нас наперед обумовленої плати за парковку. Хоч це начебто і дрібниця - 9 євро, та все ж. Розпитав про наші побажання щодо сніданку і щоранку ми мали хліб, варене яйце, м'ясну і сирну нарізку, йогурт на додаток до італійського сніданку. Розповів нам про оплату громадського транспорту і забезпечив трансфер до/від станції потяга. Массимо був страшенним патріотом свого краю. На питання щодо кримінальної ситуації відповів, що ситуація нічим не відрізняється від решти крупних міст Європи. Палац у Казерті для нього кращий, ніж Версаль, станція метро "Толедо" у Неаполі - найкрасивіша у Європі, а Амальфітанське узбережжя - це рай на Землі.
Наступного ранку Массимо відвіз нас до станції потяга. Поруч з нею знаходиться Геркуланум - розкопане місто, законсервоване виверженням Везувію. Ми обрали його для відвідин замість Помпеї через розмір. Геркуланум значно менший. Менше часу потрібно на його перегляд.
Дощик, який накрапав зранку, закінчився скоро і більше не турбував. Хіба лише тим, що змусив цілий день носити з собою парасолі. Геркуланум можна побачити зверху безкоштовно.
Вхідний квиток біля 11 євро. Ми приїхали досить рано і туристів було ще небагато.
Це громадська баня.
А це - шинок. Їжа утримувалася теплою на цих посудинах з гарячою водою. Кухонь прості містяни вдома не мали.
Я не у великому захваті від відвідин Геркуланума. Хоча безперечно цікаво бачити високий рівень організації стародавніх римлян. По тому поїхали до Неаполя. У нас не вийшло придбати комбінований квиток на потяг і метро, про який казав Массимо, бо ми попросили квиток просто до Неаполя. Їхати потягом недовго - близько 30-40 хвилин. Ще у потягу я запитав у італійця, як нам знайти гілку метро до станції Толедо. Він запропонував йти за ним. Дійшли швидко і почали купувати квиток на метро у автоматі. Той не хотів приймати наші монети. Приймав з 3-го 4-го разу. МИ так захопилися вкиданням монет, що невірно вибрали тип квитка. Взяли за 1.6 євро на 90 хвилин, тоді як звичайний квиток коштує 1.1 євро. Проміжки між потягами значні, більше 10 хвилин. З подивом побачили, що у неапольському метро палять. Нарешті станція Толедо. Де ж та краса?
Десь на просторах Інтернету я скачав маршрут по місту і мав його у Гугл Мапс. Почали від Кастель Нуово.
Далі вздовж моря пішли до Кастель дель Ово.
По дорозі чимало молодят знімають кадри для свого весільного відео.
Вхід у Кастель дель Ово вільний.
Відповідно і дивитися тут немає особливо чого, крім видів на Неаполь та на Везувій.
Поблизу від площі Плебішито і королевського палацу пообідали піцою у ресторані. Маргаріта коштувала 4 євро а 4 сири -5 євро. Піци великі, кожною могли би наїстися удвох. Я читав, що справжню неаполітанську піцу краще замовляти у закладах з табличкою "Вера Піца Неаполітана". Як потім пояснив нам Массимо, піца в Неаполі хороша скрізь, бо основним споживачем залишаються не туристи а місцеві жителі. Хто не старається робити хорошу піцу, не має шансів вижити. Королівський палац не вражає зовнішнім виглядом.
На фасаді - скульптури тутешніх королів. Серед них наполеонівський маршал Мюрат. Напевно спеціально наказав зобразити себе у тугому трико, щоб похвастатися розміром хазяйства.
Неподалік - галерея Умберто. Подібна до такої ж в Мілані.
А далі наш маршрут повів нас до замку Сант-Ельмо. Спочатку йшли по туристичних вулицях. А потім звернули. І зайшли у такі нетрі, що стало трохи лячно. Я навіть сфотографувати забув найбільш "яскраві" куточки.
По цих вулицях ще й швидко їздять мотоциклісти. А ось приклад прагматичного ставлення до автомобіля. Воістину - не розкіш, а засіб пересування.
Покинули ми цей маршрут і пішли до площі Данте.
Відвідали Капелу Сансеверо. 7 євро як на мене багатувато за неї, хоча мармуровий Христос під покривалом таки вражає. Фото не моє.
Дуже красивий Дуомо.
Вразила ще величчю і розкішним оздобленням церква Джезу Нуово.
В одній з вітрин побачили гроно помідорів, які давали нам на сніданок.
Коли їхали назад до Ерколано потяг був якийсь експрес і зупинок робив значно менше. Ми ледь не прогавили свою. Ми зранку питали у Массимо, чи зможемо залишитися у них надовше, увечері він повідомив, що все заброньовано. Ну і добре. Неаполь не викликав у нас бажання повторного відвідування. Хоча безперечно дуже багато його цікавостей залишилось поза нашою увагою. Ми не вміємо насолоджуватись такими містами, головна краса яких не у зовнішніх архітектурних формах, а у інтер'єрах.
Вночі дмухав сильний вітер. Лежаки на даху нашого апартаменту літали і гупали. Вранці відчутно похолодало. Ми їдемо в сторону Амальфі. Перша зупинка - над Сорренто. Тут чимало місць для короткої зупинки і фотографування.
Дорога вздовж узбережжя вузька. Тут ледве можуть роз'їхатися два автобуси. Тож не дивно, що коли з'являються такі розумники, як на фото, то виникають пробки.
До Позитано 10 км. А добиралися ми туди ( бо слово "їхали" не підходить) більше години. Зате налюбувалися видами донесхочу. 5 хвилин їдемо, 15 хвилин любуємося видами.
Ось ось вже наче Позитано. За наступним поворотом.
Ось вже його зовсім близько видно.
Відвідувати це місто ми й не планували. А після такої дороги ми його ще й трохи зненавиділи. Їдемо в Амальфі. Поки стояли там в пробках, розпитав співробітників готелю про паркування. Сказали, що є єдиний майданчик за пірсом. Спробували туди заїхати - написано що місць немає. Їдемо далі. Може в Равелло пощастить? До Равелло ремонт дороги спричинив реверсивний рух - знову пробка. Не пощастило. Всі парковки заповнені. Поїхали у Мінорі. Хазяйни казали, що там смачні тістечка. Поїхали не вздовж побережжя, а через гори. Дорога виявилася довгою. Мабуть швидше було б постояти у пробках. Але від пробок вже нудить. Заїхали спочатку у Майорі. Там посиділи на набережній і з'їли взяті з дому канапки. У Мінорі зайшли до Sal de Riso і взяли по тістечку. Тістечка смачні, але 5 євро...
Якби було трохи тепліше, можна було б покупатися.
Повертатися зворотнім шляхом, знову через "рай на землі" не було бажання. Поїхали в сторону Салерно. Там неподалік - автострада. По дорозі кілька разів зупинялися, щоб подивитися навкруги.
Щось у нас з Кампаньєю не склалося. Напевне очікування були занадто високі. Що дуже сподобалося - це люди. Відриті, привітні, раді допомогти.
Частина 5.