2018 - Автоподорож Італією. Частина 1. Через Угорщину і Словенію.
Спочатку хотіли були реалізувати її у червні, але потім вирішили перенести на вересень. Ми любимо бувати у нових для себе місцях, тому намітити маршрут після двох попередніх відвідин Італії було непросто. Довелося позаглядати у Лонлі Планет і на форум Вінського. І у перелік найкрасивіших "борго" (сіл) Італії. Крім того, до Італії ж ще треба доїхати. Тобто знайти щось цікаве в Угорщині і Словенії. А це непросто в обох цих країнах. Нарешті наставляв на своїй Гугл Мапс зелених прапорців у місцях, які хотів би відвідати, і накреслив приблизний маршрут.
Виїхали традиційно у суботу, нетрадиційно о 8, тобто рано. У Києві об такій порі затримувати нас не було кому, тому випустив він нас радо, їдеться у відпустку, як завжди, легко і о 19-й ми вже під'їздили до Чопа.
Не було сенсу залишатися на ніч по цей бік кордону, тим більше, що могла бути черга і краще ми постоїмо в черзі сьогодні увечері, ніж завтра вранці. А черги не було. Угорські прикордонники чемні. Один з них взяв наші документи і сказав мені "Господін, чекай, пять мінут". Загалом менше години - і ми в Угорщині. Пробую бронювати готель. Маю сім-картку від якогось іспанського оператора, привезену сином, але Інтернету чомусь немає. Пробую безкоштовний Вай-Фай на заправці, де стали, щоб заплатити за автобани, не вдається завершити бронювання через додаток Букінга. Короче, облом. А воно так швидко темніє, а їздити поночі ми обоє не любимо. Зв'язався з сином, він допоміг, забронював. Одначе... готель у якійсь Кишварді аж 42 євро. Правда зі сніданком. Готель знайшли швидко, там повний аншлаг. Ресторан забитий. Але кімната нормальна, охайна, тихо. Інтернет працює. Замовили апартамент на Балатоні на наступну ночівлю. 25 євро - зовсім інша справа.
Сніданок теж був нормальний. Правда чай чомусь "бочковий" і вже з цукром. Я такий пив останній раз мабуть у їдальні в Совєцьму Союзі. По дорозі до Будапешту нас обгонить якась київська машина. Пані привітно помахала рукою у вікно, я відповів. Після 2014-го українці стали дещо згуртованішими. В Будапешті на окружній заїхали у відомий нам Ашан і купили харчів на найближчу добу. У нас ще своїх чимало, тож купили набір для традиційного супу і вино. Ось і Балатонфюред. Поставили авто у дворі в тіні дерев.
Поглянули на апартамент.
А далі схопили велосипеди, які входять у ціну, і котимо до Тіханя. До нього зі слів хазяїна, а звати його не абияк - а Атілла, 7 км. Сам Балатон фюред подивимось потім, але вже з сідла велосипеда видно, що містечко гарне. Дружина протягом першого кілометру прогулянки тверезо оцінила свої сили і відмовилась їхати далі. Бо до кінця світового дня було вже недалеко. Я поїхав сам. Велодоріжка зовсім не така, до яких я призвичаївся у Німеччині, вона покручена, місцями підірвана знизу корінням дерев, але сам факт її існування це вже дуже добре.
Їхав я швидко, наскільки це дозволяв неновий бюджетний велосипед, який тим не менш був у досить непоганому стані. Приїхав по берегу озера до підніжжя височини, на якій знаходиться абатство.
Вгору забиратися було важкувато, досить круто. Коли піднявся, сонце було вже низько.
Зате ж освітлення для фото було чудове.
У соборі саме тривав якийсь концерт, тому до середини не пускали. Але двері були відчинені і була можливість зазирнути через решітку. Поруч з собором є скульптура, що зображує пару. Підпис двома мовами угорською і українською повідомляє, що це король Андрош з королевою - українською княжною Анастасією. Донька Ярослава Мудрого. Українська княжна. Ну хай буде так. Вдалині видніється Балатонфюред.
Від собору вниз веде широка красива мощена дорога. По ній я спустився трохи, сподіваючись скоротити дорогу назад.
Можна було б написати, що я почув знайомий запах і з подивом побачив квітнучі кущики лаванди. Але насправді я читав про це місце і про те, що тут культивують лаванду, яка квітне двічі на рік. Другий раз якраз у вересні.
Скоротити дорогу можливо і вийшло б, але довелося б їхати по автодорозі. Тому повернувся назад до собору і поїхав назад тим самим шляхом, що й сюди. Сподівався ще поплавати у озері, але часу не вистачало, треба було засвітло повернутися.
Коли повернувся сонце вже сіло. На променаді поменшало людей.
Ця частина міста виглядає добре доглянутою.
Читав, що якесь з дерев на цій алеї посадив під час відпочинку Рабіндранат Тагор. Вона носить його ім'я.
В апартаменті знайшов згорьовану дружину. Виявляється вона дорогою назад заблукала і довго не могла знайти наше помешкання. Традиційний суп з залишками домашніх продуктів і вином покращив настрій.
Зранку я таки показав дружині Тихань. Поїхали туди автом. Паркування біля абатства платне, але недороге і автомати приймають євро. Крім абатства подивилися ще й туристичні вулиці неподалік. Ресторани і сувенірні магазинчики розмістилися у стилізованих під традиційні будівлях. Виглядає все це гарно.
Був тут і невеличкий скансен, але ми його не відвідували, бо маємо на сьогодні ще чималу програму.
Навігатор пропонував нам їхати до Словенії повернувшись назад на автобан через Балатонфюред. Але ми вирішили їхати через невеликі курортні містечка на цьому березі озера. Нічого особливо цікавого не побачили. Були здивовані тим, що поїзд тут ходить не на електротязі, а на дизелі. А велодоріжка, схоже, проходить навколо всього озера. Між Угорщиною і Словенією є клаптик дороги без автобану. Його саме будують. Тому втрапили в невелику пробку, яка виникла через реверсивний рух на ділянці будівництва.
У Словенії заплановано відвідини двох міст - Сельє і Шкофя Лока. Перше пропускаємо через брак часу. До другого дорога проходить повз Любляну. Саме час, коли люди повертаються з роботи, то ж знову повільно тягнемося у щільному потоці авт.
На парковці біля парковочного автомата висить табличка, яка свідчить, що в цей час паркування безкоштовне. Але чоловік поруч радить все рівно вибити квиток, який підтвердить, що ми поставили авто після закінчення платного періоду. В автоматі схоже закінчився папір. Вирішили залишити авто так. Містечко гарне. Історична частина знаходиться за річкою.
Не знаю, чи звернув би я увагу сам, але десь прочитав і дійсно - вікна у Шкофя Лока якісь незвичні.
Вони якоїсь трохи особливої форми і конструкції.
І радісно відчинені, хоча не така вже й жара.
Взагалі тут якийсь культ вікон.
Прогулялися центральною вулицею старого міста і піднялися до замку.
У самому замку йдуть ремонті роботи.
Зате з височини чудовий вид на місто.
Спускаємось трохи іншою дорогою.
І виходимо до арочного мосту.
Загалом враження від міста у нас склалося непогане, але якби не приїхали сюди, то втратили б небагато.
Ночуємо у містечку Домжале. Знову повертаємося через Любляну.. Трафіку вже немає. Дорогою посміялися через вивіску біля одного з закладів. Трохи незвично для нашого вуха звучить така назва "Sraka". То, виявляється, сорока їхньою мовою. Наше помешкання знаходиться у спокійному, охайному, уквітчаному житловому районі.
Дуже привітна пара радо нас вітає. Місце приємне.
Апартамент затишний, чистий. Досить аскетично обставлений.
Малесенька міні кухня, у якій тим не менш є все необхідне.
Приємний знак уваги до гостей - смачне печиво. На фото його вже небагато лишилося.
Наступного дня переїздимо до Італії. Щоб не перетворювати день у нудну поїздку автобаном заїздимо до Постойни. Розмір паркувального майданчика біля самої Постоїнської печери свідчить про розмах тутешнього туристичного бізнесу. У печері ми вже були раніше. Цього разу їдемо поглянути на Пред'ямський замок. Це замок, прибудований до печери. До нього наче й недалеко по кілометражу але дорога проходить по складному рельєфу. Тому швидко не виходить. Але прогулянкою ми задоволені. Особливо приємно, що тут не так людно.
Як на мене, то заслуговує принаймні на фотоувагу ще ось такий заквітчаний заклад громадської гігієни. Безкоштовний до речі.
Далі заправляємось, бо в Італії бензин по 1.6 євро проти тутешніх 1.3, і прямуємо на Трієст.
Частина 2.