2018-Велоподорож Німеччиною. Частина 2.
Після сніданку сходив покупався на озері. Щоб не возити з собою мокрі плавки знайшов затишне місце і купався, як натурист. Головна велодоріжка до Дрездена проходить по лівому берегу. Але я вирішив їхати по правому, щоб по-перше проїхати повз палац Пільнітц, по-друге - побачити старе місто Дрездена з протилежного боку Ельби. Ось і Пільнітц.
Минулі його відвідини не викликали у мене бажання заходити досередини ще раз. Навіть того, що видно зовні достатньо для вражень .
Пільнітц це взагалі кажучи вже передмістя Дрездена. Далі довелося їхати частково автомобільною дорогою, частково доріжками вздовж Ельби. Не завжди асфальтовими. Інколи навіть вимощеними погано обтесаним камінням. Часто попадається ожина. Вона вже достигла і її багато.
Ось вже видно старе місто. Я очікував, що велодоріжка проходитиме ближче до води.
Картину трохи псує масив вигорілої трави і будівельні крани.
По цьому берегу велосипедистів майже не зустрічаємо. Зате багато їх видно на тому березі. Ми доїхали до японського палацу і трохи погуляли по його парку.
Пече несамовито, градусів 33-35. У тіні трохи легше.
Звідси теж хороший вид на старе місто.
Видно звідси і нові реалії міста.
У цьому парку Вова перший раз загубився-знайшовся.
Я вже декілька разів бував у Дрездені, але за винятком самого першого разу ще у 1980 році- ні разу на цьому березі. Путівники радять відвідати район Нойштадт. І ми поїхали на Ринкову плошу Нойштадта, де мусить бути статуя Золотий Вершник.
Потім ще проїхались головною вулицею району.
До двох великих фонтанів і назад.
Пора їхати у старе місто. Міст Августбрюке частково закритий на ремонт. У старому місті побували біля основних туристичних принад. Вони мені знайомі. Не був я раніше лише всередині недавно відбудованого собору Божої Матері.
А він гарний як зовні так і зсередини.
У соборі проводяться концерти класичної музики. Можливо тому він зсередини трохи схожий на театр.
Як людина "змучена нарзаном" тобто кросівками у спеку, я подався до бюро туристичної інформації спитати де б мені недорого придбати сандалі. Мені запропонували йти до торгового центру на Старому Ринку. Я й пішов. Вову залишив з велосипедами під колонадами у тіньочку. Торговий центр страшенно великий. Нічого для себе я там не знайшов, зате поблукав чимало. І купив нам обід у знайомому мені ресторані Нордзеє.
Коли я вийшов на вулицю, виявилось, що пройшла коротка але потужна злива. Вона трохи знизила спеку, але не надовго. Ми знову перетнули Ельбу і сіли обідати у тіньку у знайомому вже парку біля японського палацу. По обіді поїхали далі і я знову звернув до торгового центру Ельба-парк. Вову з велами залишив під таким навісом.
А сам пішов і купив таки недорогі сандалі, хоча не зовсім такі, як треба, бо без задників. Тим часом знову насунула злива. Та ще й з вітром. Бризки продувало під навісом, але ми залишились загалом сухими. Таким чином мої походи до магазинів послужили і спільній справі - збереженню від дощу. Плюс у Ельба-центрі я купив нам дещо до вечері. Вова не став чекати вечері.
Трохи ще поблукали по Дрездену, почасти через поради німців, почасти через мою лінь звіритися по навігатору. Третю за сьогодні спробу дощу зіпсувати нам день перечекали під навісом заправки. По тому без пригод дісталися міста Косвіг, де знайшли кемпінг. Земля там була мокрою, видно що теж пройшов чималий дощ. Наметів було небагато. Ціна порадувала - 18 євро. Поставили палатки і я попитав у однієї дівчини, де тут поблизу є супермаркет. Та порадила звернутися до її чоловіка, бо той краще розмовляє англійською. Так я познайомився з Торстеном. Він не тільки показав мені на Гугл картах, де є магазини, але й пригостив смачними томатами, а пізніше приніс нам до палатки банани і яблука. Нам не було чім особливо віддячити, тож пригостили німців салом. Потім Торстен порадив кемпінги вздовж нашого шляху. І сказав цікаву фразу - у Німеччині вода з крана може бути більш якісною і придатною для пиття, ніж деяка вода у пляшках. Вона по замовчуванню завжди питна, якщо на крані не вказано інакше. Сказав також, що ще вчора кемпінг був заповнений. А відсьогодні у Саксонії закінчуються шкільні канікули. Прощалися з Торстеном, як зі старим знайомим. Наступного ранку поїхав до супермаркету. Кілометрів зо 2 в одну сторону. Нічого, замість ранкової гімнастики. Вова тим часом приготував чай. В дорогу. Велодоріжка продовжує радувати. Вона чудової якості і практично порожня.
Навігатор практично не використовується. Достатньо цих знаків.
Ось і Майсен вже видніється.
До старого міста треба їхати на протилежний берег. І дертися угору. Але воно того варте.
Я відвідав собор. Квиток коштував 4.5 євро.
Нічого мене там не вразило, але щоб про це дізнатися треба зайти всередину.
Дуже хороший вид з майданчика неподалік на протилежний берег річки.
Ну і така ідилічна картинка.
Музей порцеляни не відвідували, бо поодинці ходити було б занадто довго, а залишати велосипеди без нагляду не хочеться. Знову переправляємось на протилежний берег і продовжуємо свій рух вниз по Ельбі. Жара.
У цих місцях німці тримають чимало овець. У одному дворі гуляла вівця і радо побігла до мене, як тільки я зупинився поруч. Нічого істівного у мене для неї не було, тож довелося почухати.
Руки по тому трохи смерділи і пішов їх мити у Ельбі. Вова знову поривався купатися, але вигляд води з плямами мастила його зупинив. Але бажання зануритися у воду нас не полишало. Я поглянув на мапу і побачив якусь водойму типу озера неподалік. Запитав у хазяїна вівці і той підтвердив, що у тому озерці можна плавати. Запропонував нам пройти через його двір, щоб скоротити шлях. Озерцем виявився звичайнісінький ставок. Ми знайшли піщаний пляж і з задоволенням поплавали. Коли повернулися назад, ворота, через які проходили від Ельби, виявилися зачиненими. Довелося питати дорогу у пані, що саме проїздила поруч автом. Та веліла їхати за нею, провела нас селом і детально пояснила, як їхати далі. Спека продовжує дошкуляти. Кемпінг, у якому збираємося зупинитись - на іншому березі. Спробували переїхати річку паромом, він, схоже, не працював. Але ціна, вказана, на причалі трохи засмутила - 4 євра з особи. Переїдемо по мосту в Рієзі. В Рієзі Вова вимагав нагодувати його супом. По дорозі до центра нам попався лише один ресторанчик з супом. Це був турецький ресторан. А суп схоже готувався з відходів донер кебаба. То була юшка, у якій плавали шматочки підсмаженої курки. До цього додавався рис і овочевий не дуже свіжий салат. Недорого (5 євро) і ситно, а от чи безпечно. Центр Рієзи симпатичний, але спека притупляє враження. Хочемо скоріше дістатися Штрели, де плануємо зупинитися у кемпінгу, який нам порадив Торстен. У кемпінгу є басейн. Зрозуміло, що у таку спеку там аншлаг. Страшенно шумно і повно людей, особливо дітей у воді. Фото зроблене, коли вже всі розійшлися.
Чимало відпочивальників лежать і на зелених галявинах, призначених для наметів. Ми поставили намети, поплавали у басейні. Басейн включено у вартість кемпінгу (16.7 євро). Вода там добряче хлорована. Надвечір шум стих, відпочивальники розійшлися, залишилися лише туристи. Їх було не так багато.
Вова вечеряти відмовився, я поїхав купив собі на вечерю "святу трійцю застілля" сир, вино і хліб. Їсти пішов до столів з лавами, за одним з них сидів вечеряв молодий чоловік. Я з ним потроху розговорився. Він виявився велотуристом з Чехії. Подорожує наодинці з Дечина і планує доїхати до устя Ельби. Щодня проїздить 120-140 км. Харчується їжею з пакетів марки "Кнорр". У цьому кемпінгу була дуже пристойна кухня, з плитою, НВЧ пічкою та електрочайником, що нетипово для німецьких кемпінгів. Насунула загрозлива чорна хмара. Миттєво стемніло. Ми про всяк випадок закріпили намети. Дощ так і не пішов, зате шваркнула потужна блискавка з громом і зникло освітлення. Ми полягали спати.
Частина 3.