2017. Квітнева подорож до Італії. Частина 1.
Чомусь не хочеться більше писати російською. Власне не чомусь, причина зрозуміла. Тож перепрошую того, хто завітав до мого журналу і не розуміє української.
У квітні добігала кінця наша шенгенська річна віза. Це наша перша така довга віза, тож не скористатися нею по повній програмі ми не могли собі дозволити. Питання їхати чи ні не стояло, питання стояло - куди їхати. По-перше хотілося кудись поближче, по-друге кудись де тепліше, ну і щоб цікаво було. Розглядалися варіанти Німеччини і Італії. Минулого року Німеччина нам дуже сподобалася і у нас занотовано чимало цікавих місць для майбутніх відвідин. Щодо Італії ідей було менше. Їхати на самий південь, де ми ще не були, не хотілося, бо далеко. Залишалося або їхати на озера, або по містах так би мовити другого ешелону. По роздумах саме останній план і вирішили реалізувати. Плануємо відвідати Модену, Мантую, Феррару, Болонью, Віченцу, Удіне, П'яченцу, Урбіно, Ареццо і Сан-Марино. Сильне враження від парків на озері Маджоре змусило включити в маршрут чимало парків в Емілії-Романьї та Тоскані. Крім того взяли до уваги населені пункти зі списку найкрасивіших - язик не повертається називати їх селами, але так це перекладається - сіл Італії (http://borghipiubelliditalia.it/). Поза сумнівом Венеція. Довелося чимало поміркувати над тим, як зменшити моральну та й фізичну втому від довгих переїздів у перші і останні дні. Забігаючи наперед скажу, що це нам майже вдалося.
А тепер все по порядку.
Виїхали у суботу 1 квітня. Київ нас не затримав. Їхали поперемінно до Рівного. Дорога на рівнині ще тримається, але в Карпатах відразу після Сколе вона вже просто в жахливому стані. Не такому ще, як до капремонту, але ями були такі, що загрожували цілісності автомобіля. Правда кілометрів через 30 ми побачили ремонтну бригаду, а позад неї дорогу було підремонтовано і зроблено досить непогано. Зупинка у нас не, як завжди в Ужгороді, а біля Сваляви поруч з санаторієм "Квітка полонини", де я кілька разів бував ще студентом. Забронювали готель "Гостинний двір" і відразу поїхали до санаторію. Його стан порадував. Розбудувався, погарнішав. Приємна доглянута територія, квіти, водойми.
Правда впізнати щось з минулого мені не вдавалося. Можливо оце і є той корпус, що був тут тоді 35 з гаком років тому.
Знайомим видавався тільки бювет.
Ми скуштували водички. Прогулялися доріжками, пройшлися до річечки. Тут тепер справжня набережна.
Загалом залишилися приємні враження. Та й поїхали до свого готелю. Готель, хоч і бюджетний, теж настрій не зіпсував
Наступного ранку виявили, що ями на дорозі в Карпатах не мнули для нашого авто безслідно - загубився декоративний ковпак від колеса. А без нього так неестетично. Добре що по дорозі з Ужгорода до Чопа трапився автобазар, де ми закрили це питання.
Черги на кордоні не було. Але все рівно годину-півтори ми там витратили. Угорський митник дуже ретельно оглядав наше авто. Попросив відрити одну валізу, заглядав у всі двері і стукав по поверхнях. Поки телефон не в роумінгу скористалися Інтернетом і замовили через Букінг ночівлю у місті Секешфехервар. На першій же заправці заплатили за дороги відразу за місяць - так трохи дешевше, ніж двічі по 10 днів. Перша зупинка - палац у місті Годолло неподалік від Будапешта. Там є палац з парком, відкритий для відвідин.
Парковка біля нього виявилася платною, а форінтів у нас немає. Попитали у парубка, де тут є обмінник, він нам порадив від'їхати трохи від палацу і стати безкоштовно, що ми і зробили. Вхід до палацу коштував недешево - 8 євро. Але ми не пошкодували. Експозиція всередині досить цікава і різноманітна. У цьому палаці бувала Сісі - дружина імператора Франца-Йосифа, у часи другої світової ним користувався адмірал Хорті, по війні тут зробили старечий інтернат. Зараз його ретельно відновили, відновлюють і парк. Парк поки що не дуже цікавий.
Далі проїхали трохи по М0, виїхали на автобан, що веде до Балатону і ось вже Секешфехервар. А ще тільки 17 годин. Я вже був пожалкував, що замовив тут ночівлю. Ще не втомлені, сонце не сіло, можна б було їхати далі. Заїхали в свій мініготель, перевечеряли і поїхали погуляти у центрі міста. Інформація про місто, яку ми бачили, не обіцяла нічого цікавого. Тому ми були здивовані навіть цій клумбі.
А коли вийшли на центральну пішохідну вулицю, то захопленню нашому не було меж.
Фасади будинків симпатичні і відремонтовані.
Вздовж всієї вулиці тягнеться світлова смуга у вигляді розгалуженого стебельця.
Потроху смеркалося і ця смуга становилася більш видимою і суттєво прикрашала вид.
Власне на ті пам'ятники, які згадувалися у інформації про місто, ми звертали найменше уваги.
Було досить тепло. За столиками кафе на вулиці сиділо чимало людей. Неділя.
Коли ще трохи стемніло запалилися ліхтарі і стало ще гарніше.
Навколо дуже спокійно і тихо. Ми пройшли ще трохи і стало майже безлюдно.
Стемніло ще більше. Підсвічене місто зачаровувало.
Уже рясно квітли якісь дерева.
Час було вертатися до готелю.
Все це було дуже неочікуваним і тому викликало більше емоцій.
Хазяїн мініготелю Ласло дуже гостинний. Запропонував нам чай, каву, печиво і фрукти безкоштовно. Ми вирішили скористатися його пропозицією вранці, бо від сніданку відмовились, у нас було ще повно домашніх харчів. Коли спустилися, щоб попити чаю, Ласло запропонував нам і сніданок безкоштовно. Ми у відповідь пригостили його українськими цукерками.
Частина 2
У квітні добігала кінця наша шенгенська річна віза. Це наша перша така довга віза, тож не скористатися нею по повній програмі ми не могли собі дозволити. Питання їхати чи ні не стояло, питання стояло - куди їхати. По-перше хотілося кудись поближче, по-друге кудись де тепліше, ну і щоб цікаво було. Розглядалися варіанти Німеччини і Італії. Минулого року Німеччина нам дуже сподобалася і у нас занотовано чимало цікавих місць для майбутніх відвідин. Щодо Італії ідей було менше. Їхати на самий південь, де ми ще не були, не хотілося, бо далеко. Залишалося або їхати на озера, або по містах так би мовити другого ешелону. По роздумах саме останній план і вирішили реалізувати. Плануємо відвідати Модену, Мантую, Феррару, Болонью, Віченцу, Удіне, П'яченцу, Урбіно, Ареццо і Сан-Марино. Сильне враження від парків на озері Маджоре змусило включити в маршрут чимало парків в Емілії-Романьї та Тоскані. Крім того взяли до уваги населені пункти зі списку найкрасивіших - язик не повертається називати їх селами, але так це перекладається - сіл Італії (http://borghipiubelliditalia.it/). Поза сумнівом Венеція. Довелося чимало поміркувати над тим, як зменшити моральну та й фізичну втому від довгих переїздів у перші і останні дні. Забігаючи наперед скажу, що це нам майже вдалося.
А тепер все по порядку.
Виїхали у суботу 1 квітня. Київ нас не затримав. Їхали поперемінно до Рівного. Дорога на рівнині ще тримається, але в Карпатах відразу після Сколе вона вже просто в жахливому стані. Не такому ще, як до капремонту, але ями були такі, що загрожували цілісності автомобіля. Правда кілометрів через 30 ми побачили ремонтну бригаду, а позад неї дорогу було підремонтовано і зроблено досить непогано. Зупинка у нас не, як завжди в Ужгороді, а біля Сваляви поруч з санаторієм "Квітка полонини", де я кілька разів бував ще студентом. Забронювали готель "Гостинний двір" і відразу поїхали до санаторію. Його стан порадував. Розбудувався, погарнішав. Приємна доглянута територія, квіти, водойми.
Правда впізнати щось з минулого мені не вдавалося. Можливо оце і є той корпус, що був тут тоді 35 з гаком років тому.
Знайомим видавався тільки бювет.
Ми скуштували водички. Прогулялися доріжками, пройшлися до річечки. Тут тепер справжня набережна.
Загалом залишилися приємні враження. Та й поїхали до свого готелю. Готель, хоч і бюджетний, теж настрій не зіпсував
Наступного ранку виявили, що ями на дорозі в Карпатах не мнули для нашого авто безслідно - загубився декоративний ковпак від колеса. А без нього так неестетично. Добре що по дорозі з Ужгорода до Чопа трапився автобазар, де ми закрили це питання.
Черги на кордоні не було. Але все рівно годину-півтори ми там витратили. Угорський митник дуже ретельно оглядав наше авто. Попросив відрити одну валізу, заглядав у всі двері і стукав по поверхнях. Поки телефон не в роумінгу скористалися Інтернетом і замовили через Букінг ночівлю у місті Секешфехервар. На першій же заправці заплатили за дороги відразу за місяць - так трохи дешевше, ніж двічі по 10 днів. Перша зупинка - палац у місті Годолло неподалік від Будапешта. Там є палац з парком, відкритий для відвідин.
Парковка біля нього виявилася платною, а форінтів у нас немає. Попитали у парубка, де тут є обмінник, він нам порадив від'їхати трохи від палацу і стати безкоштовно, що ми і зробили. Вхід до палацу коштував недешево - 8 євро. Але ми не пошкодували. Експозиція всередині досить цікава і різноманітна. У цьому палаці бувала Сісі - дружина імператора Франца-Йосифа, у часи другої світової ним користувався адмірал Хорті, по війні тут зробили старечий інтернат. Зараз його ретельно відновили, відновлюють і парк. Парк поки що не дуже цікавий.
Далі проїхали трохи по М0, виїхали на автобан, що веде до Балатону і ось вже Секешфехервар. А ще тільки 17 годин. Я вже був пожалкував, що замовив тут ночівлю. Ще не втомлені, сонце не сіло, можна б було їхати далі. Заїхали в свій мініготель, перевечеряли і поїхали погуляти у центрі міста. Інформація про місто, яку ми бачили, не обіцяла нічого цікавого. Тому ми були здивовані навіть цій клумбі.
А коли вийшли на центральну пішохідну вулицю, то захопленню нашому не було меж.
Фасади будинків симпатичні і відремонтовані.
Вздовж всієї вулиці тягнеться світлова смуга у вигляді розгалуженого стебельця.
Потроху смеркалося і ця смуга становилася більш видимою і суттєво прикрашала вид.
Власне на ті пам'ятники, які згадувалися у інформації про місто, ми звертали найменше уваги.
Було досить тепло. За столиками кафе на вулиці сиділо чимало людей. Неділя.
Коли ще трохи стемніло запалилися ліхтарі і стало ще гарніше.
Навколо дуже спокійно і тихо. Ми пройшли ще трохи і стало майже безлюдно.
Стемніло ще більше. Підсвічене місто зачаровувало.
Уже рясно квітли якісь дерева.
Час було вертатися до готелю.
Все це було дуже неочікуваним і тому викликало більше емоцій.
Хазяїн мініготелю Ласло дуже гостинний. Запропонував нам чай, каву, печиво і фрукти безкоштовно. Ми вирішили скористатися його пропозицією вранці, бо від сніданку відмовились, у нас було ще повно домашніх харчів. Коли спустилися, щоб попити чаю, Ласло запропонував нам і сніданок безкоштовно. Ми у відповідь пригостили його українськими цукерками.
Частина 2