Чипідроси: десіть лєт спустя

Jan 18, 2011 17:40

(Чи вже одинацять? Ніяк не порахую)
Послє прочтєнія тематичного поста у френдлєнті, почав тєрзатись тим же вопросом - їхати, чи ні, на зустріч випускників.

З одного боку, я їх десять років не бачив (хоча, в принципі, не парюсь цим фактом). Не то, шоб я їх не любив, очєнь даже наобормот - всьо же, два роки був їхнім старостом, давав списувать і воопше. Як-то не виходило мені потрапити на зустрічі випускників. Просто я підозрюю, що  ця зустріч мені нічого не дасть в моральному плані.

З іншого боку - принято на встрєчу випускніков приїжжать на новєйшіх вішньових жигулях (год випуску яких не превишає твій собствєнний), со свістом тормозя лєтньой різіной по голольоду. С женой, у якої кожна цицька як у мене голова. Да так, шоб обоє в одєжді із кожи молодого дермантіна і пряжками больчебабана.
(Всі падають на сраку від завісті)
Оце, я понімаю - появлєніє.
(Потішене его оргазмірує, трибуни лікують)

А так шо? Із надбань за десять років - пробите вухо, борода, пивне пузо, ну і ше лисина. Цим нікого не здивуєш, ну хіба шо дірєктрісу, яка плесне в долоні і зойкне "як ти виріс" (а шо я ше, по-вашому мав зробити?) і на цьом всьо.

Лібо срочно вішньовий жигуль і женицця, лібо не їхати на встрєчу.
Чи їхати?

питання, ¿qué hacer?, года беруть свойо, життя

Previous post Next post
Up