Потік
Багато днів роїлась у голові думка, так до ладу і не сформулювавшись. Знаю, що мої міркування не нові.
Коротше кажучи - ми тонемо.
Не всі разом, а кожен окремо тонемо в інформаційному хаосі. Кількість інформації на одну людину збільшилась в сотні, якщо не тисячі раз. Тому, що збільшилась швидкість виробництва інформації.
От наприклад фотографія. Раніше доставка фото від автора до глядача займала цілі тижні, бо плівку треба було дозняти, проявити, фото надрукувати. Тепер таймстампи створення фото і його публікації в якомусь блозі можуть різнитись всього на кілька хвилин.
Те ж саме і з іншим.
Збільшилась кількість. Відсоток якісної інформації лишився приблизно таким як і був.
Але ж фільтри у нас лишилися старі. Фільтри на прийнятну-непрйнятну/якісну-неякісну інформацію! А інтенсивність потоку - неймовірна! Ми досі не вміємо виокремлювати потрібну нам інформацію серед решти непотребу.
Пам"ятаєте, як ви писали дипломні чи курсові? Суть в одній формулі, а десятки сторінок реферату... десятки сторінок води.
Можна збільшити кількість поглинання інформації за рахунок зниження ступіню її аналізу, але тоді ризикуємо в край отупіти. Ми так і робимо. Це як проскролити всю френдстрічку за день протягом кількох хвилин. Дуже багато всьго провитикаєш, а там може бути потрібна чи як мінімум - цікава тобі інформація.
Завдяки швидісному поглинанню згодом станемо неспроможні на щось більше ніж "доставіло", "лол" і "баян". Та, власне, ми вже неспроможні.
Кажуть, що існує ненульова імовірність того тисяча мавп із друкарськими машинками напишуть книгу? Теоретично - так. Але щось мені підказує, що практично - імовірність того, що вони напишуть хоч одне зв"язне речення - нульова.
Ми зі своїми комп"ютерами, телефонами і цифровими фотоапаратами - ці мавпи. І у нас варіантів небагато: або захлинутись, або зменшити інтенсивність потоку, який проходить через нас. Є кілька варіантів. Найдієвішим, на мою думку, буде - виринати з інформаційного хаосу, обмежуючи телекомунікаційну складову свого і, без того, оцифрованого життя.
Коротше кажучи - ми тонемо.
Не всі разом, а кожен окремо тонемо в інформаційному хаосі. Кількість інформації на одну людину збільшилась в сотні, якщо не тисячі раз. Тому, що збільшилась швидкість виробництва інформації.
От наприклад фотографія. Раніше доставка фото від автора до глядача займала цілі тижні, бо плівку треба було дозняти, проявити, фото надрукувати. Тепер таймстампи створення фото і його публікації в якомусь блозі можуть різнитись всього на кілька хвилин.
Те ж саме і з іншим.
Збільшилась кількість. Відсоток якісної інформації лишився приблизно таким як і був.
Але ж фільтри у нас лишилися старі. Фільтри на прийнятну-непрйнятну/якісну-неякісну інформацію! А інтенсивність потоку - неймовірна! Ми досі не вміємо виокремлювати потрібну нам інформацію серед решти непотребу.
Пам"ятаєте, як ви писали дипломні чи курсові? Суть в одній формулі, а десятки сторінок реферату... десятки сторінок води.
Можна збільшити кількість поглинання інформації за рахунок зниження ступіню її аналізу, але тоді ризикуємо в край отупіти. Ми так і робимо. Це як проскролити всю френдстрічку за день протягом кількох хвилин. Дуже багато всьго провитикаєш, а там може бути потрібна чи як мінімум - цікава тобі інформація.
Завдяки швидісному поглинанню згодом станемо неспроможні на щось більше ніж "доставіло", "лол" і "баян". Та, власне, ми вже неспроможні.
Кажуть, що існує ненульова імовірність того тисяча мавп із друкарськими машинками напишуть книгу? Теоретично - так. Але щось мені підказує, що практично - імовірність того, що вони напишуть хоч одне зв"язне речення - нульова.
Ми зі своїми комп"ютерами, телефонами і цифровими фотоапаратами - ці мавпи. І у нас варіантів небагато: або захлинутись, або зменшити інтенсивність потоку, який проходить через нас. Є кілька варіантів. Найдієвішим, на мою думку, буде - виринати з інформаційного хаосу, обмежуючи телекомунікаційну складову свого і, без того, оцифрованого життя.