Пост любві, добра і світла ***
Пишу вам, із горящого танка відганяючи кішку, яка протипакою пхнеться на теплу клавіатуру ноутбука. Вона у мене така розумна і красіва... О чьом етьо я? А! Не люблю людей. Ну не от абстракних таких людей, яких я не знаю. А цілком реальних, бикуватих, недалеких і хамовитих. Короче тих, хто...
Тих, хто виходять через двері з написом "вихід далі", а коли їх принципово не пускаєш, ставши з іншого боку дверей - починають психувати і крутити пальцем біля скрноні. Вони правда думають, що праві?
Тих, хто тупить в інтенсивному потоці пішоходів, затримую тих, хто і так поспішає.
Тих, хто стає пицати в свій хєровий телефон прямо біля луріка, в якому купив пополняшку.
Тих, хто стоїть у візьких проходах чи біля виходів групками по двоє-троє і розказує як він харашо вчора посрав чи потрахався і плювати, що зайняли весь прохід. Іди додому на кухню, тринди там.
Не люблю ТП, що на весь магазін волає по телефону "масік, я в аптєкє, у меня тімпіратура 38 с чєм-то. может мнє тест не бірємєнность купіть?". Мозги собі купи.
Не люблю корів, які не вміють і навіть не думають вибачатись за те, що наступили тобі на ногу в маршрутці.
Не люблю бидлуватих бабів у великих пальтах із кожі молодого дермантіна, які на ввічливе "не штовхайтесь, будь ласка" починає вити як пожарта сірєна "что ти мнє хаміш, щєнок", от таких я б точно закривав у їх сраних квартирах і забороняв виходити межи люди без кінської дози заспокійливого. Бо в кожній черзі з 3 і більше чоловік - є така баба. Аксіома.
Багато ще кого не люблю. Тому для мене поїздки в громадському транспорті, це щоразу - психоемоційна травма...
*** Будь-яке совпадєніє з реальними подіями чи людми є случайним. Це все плод воспальонної фантазії автора.
А вопше я всіх люблю, да.
Піду пити м"ятний чай.
Тих, хто виходять через двері з написом "вихід далі", а коли їх принципово не пускаєш, ставши з іншого боку дверей - починають психувати і крутити пальцем біля скрноні. Вони правда думають, що праві?
Тих, хто тупить в інтенсивному потоці пішоходів, затримую тих, хто і так поспішає.
Тих, хто стає пицати в свій хєровий телефон прямо біля луріка, в якому купив пополняшку.
Тих, хто стоїть у візьких проходах чи біля виходів групками по двоє-троє і розказує як він харашо вчора посрав чи потрахався і плювати, що зайняли весь прохід. Іди додому на кухню, тринди там.
Не люблю ТП, що на весь магазін волає по телефону "масік, я в аптєкє, у меня тімпіратура 38 с чєм-то. может мнє тест не бірємєнность купіть?". Мозги собі купи.
Не люблю корів, які не вміють і навіть не думають вибачатись за те, що наступили тобі на ногу в маршрутці.
Не люблю бидлуватих бабів у великих пальтах із кожі молодого дермантіна, які на ввічливе "не штовхайтесь, будь ласка" починає вити як пожарта сірєна "что ти мнє хаміш, щєнок", от таких я б точно закривав у їх сраних квартирах і забороняв виходити межи люди без кінської дози заспокійливого. Бо в кожній черзі з 3 і більше чоловік - є така баба. Аксіома.
Багато ще кого не люблю. Тому для мене поїздки в громадському транспорті, це щоразу - психоемоційна травма...
*** Будь-яке совпадєніє з реальними подіями чи людми є случайним. Це все плод воспальонної фантазії автора.
А вопше я всіх люблю, да.
Піду пити м"ятний чай.