Роман "Заколот проти Петлюри". Частина друга. Продовження.
Продовжую викладати глави свого роману.
Дмитро Калинчук. ЗАКОЛОТ ПРОТИ ПЕТЛЮРИ
Тут - попередня частина
Тут - початок другої частини
А тут - початок твору.
Коли представники партій розсілися по місцях, Винниченко вийшов на сцену. У нього був гарно поставлений голос і чітка вимова. Чергові фрази вітання та прославлення нової демократичної влади Шемет з Донцовом пропустили повз вуха. Їх мало цікавила риторика соціалістів. Набагато більше їм кортіло почути текст їхньої Декларації. Невдовзі Винниченко почав читати.
Голос хвилями розливався по залу:
- …Робляться описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян, для повернення їх покривдженим… Директорія відмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики.Встановлено восьмигодинний робочий день. Знову установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів, - веселий голос голови Директорії відлунював від самих темних куточків залу. Слухачі ловили кожне його слово. - Так звані «пануючі класи» земельної, промислової буржуазії за сім місяців цілковитого, нічим необмеженого свого панування на Україні доказали свою цілковиту нездатність і надзвичайну шкідливість для всього народу і в управлінню державою.
Хлібороби перезирнулися між собою. Шемет гірко посміхнувся:
- Пануючі класи доказали шкідливість… А Центральна Рада, що втекла з Києва під навалою більшовиків, певно продемонструвала дивовижні організаційні здібності?
Донцов мовчазно кивнув. Промова голови Директорії його аж явно не радувала.
Винниченко на сцені заливався соловейком:
- Дбаючи про накопичування капіталів у приватних руках, ці люде довели промисловість до повного занепаду, а господарство краю до злиденного стану. Розцвіт спекуляції за панування цих правителів дійшов до нечуваних розмірів…
У горлі пересохло від обурення. Шемет вражено поглянув на свого однопартійця.
- Бреше і не червоніє, - обличчя Донцова перетнула презирлива посмішка. - Хай він здобутки гетьманської промисловості порівняє з власними. Хіба то не він був генеральним секретарем Центральної Ради?
- Розквіт спекуляції! - передражнив Шемет. - Організована торгівля за гетьмана - це, виходить, спекуляція. А як тоді назвати розквіт чорного ринку за їхньої влади?
Проте Винниченка таки думки явно обходили. Оратор на сцені весь випромінював радість і натхнення до грандіозних звершень, які обіцяв слухачам. Він впадав в екстаз. Свої власні слова заводили його усе дужче і дужче, і невдовзі його емоції почали сягати рівня істерики.
- Класи нетрудові, експлуататорські, які живляться й розкошують з праці класів трудових, класи, які нищили край і руйнували господарство й одзначили своє правління жорстокістю й реакцією, не мають права голосу в порядкуванні державою! Директорія передає свої права і уповноваження лиш трудовому народові самостійної Української Народної республіки…
Під серцем неприємно смикнуло. Зі сцени пролунали слова, які він найбільше боявся почути. Класи! Голова Директорії заговорив більшовицькими термінами.
- Вони що, повністю відсувають від влади ділових людей? - вражено запитав Донцов. - До чого тут класи? Це декларація Директорії чи партії більшовиків?
- От вам і Коновалець, пане Дмитре, - процідив крізь зуби Шемет. - Навіщо тут совдепи? Директорія сама собою вже великий совдеп.
Голос Винниченка слабнув і ставав рівнішим - він втомився накручувати емоційно себе і зал. Останні слова Декларації він прочитав розчулено, але з надією в голосі:
- Класам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, цеб-то класам трудовим.
- Вітаю вас, пане Сергію, - прошепотів Донцов глухо, мов на цвинтарі. - Привид соціалізму часів Центральної Ради повернувся до нас знову. Щось мені підказує - із тим самим результатом. А більшовики уже не ті, що у сімнадцятому.
- Бачу, - похмуро промовив Шемет. - Мене зараз дуже цікавить реакція на Декларацію з боку політичних сил.
Реакція політичних партій була млявою та непевною. Трохи покритикувавши зміст Декларації, представники партій неодмінно повторювали, що у цілому готові її прийняти. Було очевидно - ніхто не рвався сваритися з партією Винниченка і Петлюри. Директорія була паном ситуації. Маси повстанців на вулицях не визнавали ніякої влади, крім влади Директорії. На виходах з Українського клубу стояли варти Січових стрільців, для яких єдиною владою була Директорія. Кожен з присутніх зараз же міг бути об’явлений контрою та гетьманцем, і варта вивела б його з залу за першим наказом Директорії.
На сцені Володимир Винниченко задоволено погладжував свою коротеньку борідку.
- Ну, а чому мовчать хлібороби-демократи? - поцікавився він та весело поглянув у зал. - Чи будуть у них якісь зауваження?
- Будуть, - чітко промовив Дмитро Донцов.
Сергій Шемет глянув переляканими очима. Він вхопив Донцова за руку, наче хотів утримати, але той лише дружньо посміхнувся і попрямував до сцени. Ця посмішка вщент роздушила Шемета. Рік тому, тут, у Києві, так само йому посміхалися вільні козаки - перед тим як піднімалися на багнети.
Зал помітно оживився. Голову Української телеграфної агенції знали як жагучого критика гетьманської влади, але разом із тим - ще й як переконаного противника соціалістів. Від нього чекали вельми різких відгуків про декларацію.
Та заговорив Донцов до нудоти спокійно:
- Декларація високої Директорії - то вельми цікавий документ. Але ще більш мене зацікавило те, чого у цьому документі немає. Декларація заявляє, що форму влади в Україні має встановити Трудовий конгрес. Гаразд. А як Україна житиме до початку роботи конгресу? За якими законами? Не за гетьманськими, Директорія їх щойно відмінила. А хто забезпечуватиме лад в країні? З Києвом - ясно, тут лад охороняє полк Січових стрільців. А на місцях? Невже стара гетьманська влада? «Ні, - відповідає нам Декларація, - стара влада уже довела свою надзвичайну шкідливість». Очевидно, владу на місцях опанують, а вірніше - вже опановують, комітети бідноти, які вже зараз займаються тим, що порадила їм робити висока Директорія.
Донцов озирнувся до президії і промовив, дивлячись в очі Винниченку:
- Декларація пропонує біднішим зробити описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян, для повернення їх скривдженим. Маю повідомити: сільська голота цю процедуру вже добряче спростила.
Зал мляво засміявся. Лідери партій не наважувалися висловити своєї незгоди з Директорією вголос, але внутрішньо вони й самі мали до неї чимало прикрих запитань. І зараз те, про що вони лише думали, Донцов зі сцени говорив на повний голос.
А той був схожий на учителя, який вичитував незграбних учнів і для цього безжально до цинізму розбирав деталі їхніх бридких вчинків:
- Не все гаразд і з виборами до Конгресу. Директорія обмежила участь у виборах цілим верствам населення. З Декларації зрозуміло - праля у виборах участь братиме, а власник майстерні - ні. І хай навіть той власник давав гроші на видання українських книжок, хай його за це шпетила царська жандармерія - яке це зараз має значення? Сказано, шкідливий клас - і край. Декларація чітко назвала винних у гріхах попередньої влади - клас промислової та земельної буржуазії. Зверніть увагу, не осіб, не організації, не політичну партію - а клас!
Донцов цілком навмисно замовчав. У повислій паузі було чути, як повітря коливало багнети на рушницях Січових стрільців.
- Приємно, що хтось заходився нагадати нам програму російських більшовиків, - мовив Донцов. - На жаль, я так і не збагнув, де почалася висока Директорія і де закінчився Ленін?
Представники Директорії були розгублені і спантеличенні. Виступ Донцова, мов ночви холодної води, змив з них усю ейфорію і повернув до сьогодення. Лише Головний Отаман вислухував виступ хлібороба стримано і навіть з певною цікавістю. В очах інших починала збиратися злість.
- Декларація звинувачує «пануючі класи» і відсуває їх від участі у виборах. Я не питаю, чи належать до пануючих класів мої однопартійці-хлібороби, я - знаю, які кривди уже зараз чинять їм «комітети бєднєйших». Директорія поновила право на страйки та повноваження робітничих комітетів. Мені фантазії бракує, аби уявити, який хаос постане в промисловості та на залізниці на час виборів, тобто коли партії соціалістів змагатимуться за кожен голос. Я вже не говорю про те, з якою швидкістю усі ці селянські та робітничі комітети опановують більшовики. Одного разу ми мали вже комбіди, рабкоми, опертя на класи… Потім були Бахмач, Крути та нелюдська Київська різанина, - при згадці про трагічні події недавнього минулого голос промовця став холодним, як зимова джерельна вода. - Схоже, історія високу Директорію нічому не учить. Її Декларація не розбудує Україну - вона остаточно занурить її в пекло хаосу та безладдя. А якщо так, то я, Дмитро Донцов, заявляю про повну неприйнятність цієї Декларації для нашої партії. А вам, панове висока Директорія я хочу сказати одне.
Тиша постала така, що було чути дихання людей. Очі Винниченка, Шаповала та Порша палали люттю. Донцов повернувся на сцені і пальцем вказав на президію:
- Ви розпочали вашу революцію під жовто-блакитним прапором українським. Ви впроваджуєте її під червоним прапором соціалізму. Ви скінчите її під чорним прапором анархії!
ДАЛІ БУДЕ
Повну версію роману можна закачати тут: Заколот проти Петлюри