спроба описати побачене. "МІСТО", Дзиґа, 30.04.-16.05.
«Вважай, Місто - це бульйон, у якому варяться його жителі» - сказав мені один мій старший друг, коли я складала валізи до Львова. Я вже майже два роки тут, але вчора це Місто показали мені знову.
Львів складний. Він нелінійний як у сенсі часовому, так і у просторовому. Викривлення часопростору, накладення ідеологій, національностей, світоглядів, історичних віх, країн, врешті-решт, не дає змоги відразу і назавжди зрозуміти і осягнути це Місто.
Потрапляючи сюди вперше, ти аж ніяк не застрахований від Кохання з Першого Погляду - невзаємного, болючого і пристрасного, блискавичного, як куля у чоло. А закохавшись, ти зовсім не можеш бути певен, що колись станеш тут Не-гостем. Химери вулиць будуть чарувати і манити тебе, але варто тільки наблизитись - і вони перетворюватимуться на буденність.
«Львів - це місто на межі соцреалізму та сюрреалізму» - прочитала я нещодавно у енциклопедії українознавства. Щось в тому таки є…
Люди цього Міста дивують мене досі. І так виглядає, що спинятися не збираються. І вчора, коли Тетяня Давиденко, Соломія Ковтун та Юрій Данкевич дозволили поглянути на Львів їхніми очима, я була вже вкотре приємно вражена. Багатошаровість і нелінійність Міста буквально втілилася у їх спільному проекті. Тут міську мури покладено на картини, картини знов покладено на міські мури, а потім сфотографовано, відзнято, і знов продемонстровано у тих же міських мурах… Нагадує магічний ефект двох поставлених навпроти дзеркал - утворився коридор, у якому немає кінця. І у цю безодню хочеться вдивлятися…
Отже, якщо ви би раптом вирішили забути про вдавану часову лінійність і поїхати вже неіснуючим трамваєм по вулиці Вірменській, ви би обов’язково приїхали у вже так само неіснуюче трамвайне депо. Там описану вище магію можна буде спостерігати ще до 16 травня.
Львів складний. Він нелінійний як у сенсі часовому, так і у просторовому. Викривлення часопростору, накладення ідеологій, національностей, світоглядів, історичних віх, країн, врешті-решт, не дає змоги відразу і назавжди зрозуміти і осягнути це Місто.
Потрапляючи сюди вперше, ти аж ніяк не застрахований від Кохання з Першого Погляду - невзаємного, болючого і пристрасного, блискавичного, як куля у чоло. А закохавшись, ти зовсім не можеш бути певен, що колись станеш тут Не-гостем. Химери вулиць будуть чарувати і манити тебе, але варто тільки наблизитись - і вони перетворюватимуться на буденність.
«Львів - це місто на межі соцреалізму та сюрреалізму» - прочитала я нещодавно у енциклопедії українознавства. Щось в тому таки є…
Люди цього Міста дивують мене досі. І так виглядає, що спинятися не збираються. І вчора, коли Тетяня Давиденко, Соломія Ковтун та Юрій Данкевич дозволили поглянути на Львів їхніми очима, я була вже вкотре приємно вражена. Багатошаровість і нелінійність Міста буквально втілилася у їх спільному проекті. Тут міську мури покладено на картини, картини знов покладено на міські мури, а потім сфотографовано, відзнято, і знов продемонстровано у тих же міських мурах… Нагадує магічний ефект двох поставлених навпроти дзеркал - утворився коридор, у якому немає кінця. І у цю безодню хочеться вдивлятися…
Отже, якщо ви би раптом вирішили забути про вдавану часову лінійність і поїхати вже неіснуючим трамваєм по вулиці Вірменській, ви би обов’язково приїхали у вже так само неіснуюче трамвайне депо. Там описану вище магію можна буде спостерігати ще до 16 травня.