майже документально
Він був лялькар з великими і на диво незграбними пальцями. Може саме тому йому треба було зразу аж стільки ляльок. Щоби брати їх жменями, пригорщами, витискати з них гру, арт, мистецтво, голос.
У часі сумнівів чомусь завжди рятувала творчість. причому не так її результат як сам процес - смакування кожного поруху духу до створення чогось. Байдуже, що більшість з того так і лишилося у міжчассі. Головне, щось відбувалося, творилося, жило. Їм необхідно було не те щоби чимось себе зайняти, а мабуть більше навіть щось собі довести
- Ми би хотіли влаштувати якийсь студентський театр, щось прогресивне, новітнє, живе. Тому що той театр, куди вчора намагалися потрапити - нас ніколи не візьме. - зізнались одній з "довірених викладачок". В тому не було жалю, а навіть більше іронії.
- А в чому справа?
- А Ви би бачили той театр! Ми туди і за гроші не підемо... це ж просто осередок пафосу! Всі читають Франка і Шевченка, так наче більше не існує ні стилів, ні авторів...
- Ми хотіли розбавити той відчутний переляк у аудиторії, пожартувати...
- А нам сказали, що з таким рівнем розвитку неясно як нас взяли сюди вчитися... - і в цьому теж була виключно тільки насмішка.
Через кілька тижнів все вирішилося. Їм дали хліб для роздумів. До них привели Маестро.
"Arial CYR"">"Знаєте, з тих часів лишилася досі ностальгія за одним невловимим моментом... цим почуттям творіння. Навіть розмови не були повітряні - просто так. Вони завжди були настільки предметні, що ми жартували і стібалися самі над собою - хто ще у нашому віці говорить про таке?... Це виглядало мабуть як суцільне ботанство з боку... але між тим, обговорюючи шедеври літератури чи логіку розвитку стилів, чи ролі, ми пили пиво і курили... і реготалися до непристойності... і переривалися на взаємні компліменти...
"Arial CYR"">Чомусь у мене в пам’яті яскраво лишилися її черевики... всякі-всякі... Кеди... спочатку червоно-білі, потім недовго - чорно-сині, потому - яскраво-блакитні... і смішні черевички 36 розміру... завжди ідеально допасовані... червоні)
"Arial CYR"">Це був якийсь такий союз, коли для встановлення ментального зв’язку навіть погляд у очі не дуже потрібен. Тому можна було дивитися на ноги... на свої і на її. І при цьому не напружуватися, що треба концентрувати увагу на обличчі співбесідника, інакше тебе вважатимуть невихованою абощо. Вона ж знала і без того межу моєї вихованості і безмежжя моєї уваги до усього, що вона говорила."
"Ви самі не розумієте, яка це колосальна школа... Які це знання... Вони дадуть змогу пізнати вам набагато більше, аніж звичайна жіноча доля... Це база, на яку можна буде спиратися завжди..." - фотограф умів говорити тихо і самозосереджено, при цьому лапаючи об’єктивом профілі і фаси дівчат. Їм подобалася ця увага. Вона, напевне, була необхідною для впевненості у власній вартості, а може просто лестила самолюбству...
"На першій зустрічі з ним я так і не змогла прочитати вірша. Я розревілася прямо у студентській їдалці. Це був якийсь внутрішній вибух. Можливо, це не значило нічого. А може, навпаки, було передвісником усього наступного."
Вони були повні бажання щось робити. Треба було одне - скерування. Маестро був майстром. Він дав волю обрати собі роль до душі, текст до думок. І в тому найбільша хитрість. Кожна вибрала те, що було найближче, а отже - найболючіше до чужих втручань.
Пізніше доєдналася Руда. Вона струменіла енергією, направленою просто у світ. Її вибір був чи не найбільш відстороненим. Може, чутливість була більшою, а може страх відкритися переважав цікавість.
Так почалася історія Венери.
Почалося створення атмосфери наркотичної залежності. Клуб анонімних... І це поширилося на усе. Як повінь, заливало усі розмови. Наповнювало змістом. Йшлося про вираз себе - повний чи частковий крововилив назовні, кровопускання знахарів. От тільки про безпеку стерильності ніхто не думав, як і у Середньовіччі.
Період запаморочливих читань і пізнань, купи нових книжок і вмінь, безлічі розмов, пива, вина, цигарок, презентацій... Відокремленість інтересів від решти. відчуття власної значущості у порівнянні з масою. Але руки лялькаря тримали міцно і були невидимі, доки не з’явилося достатньо впевненості у собі.
Венера росла. Вони наповнювали її собою - словами, текстами, переважно болючими, тяжкими і незрозумілими, часом навіть зарозумілими. І тому вони потребували молодості, думки, серця, життя. Досконалі тексти важко грати... Вони самоцінні і не вимагають ще чогось на додачу. А ці ж були молодими - майже так само як і акторки, і тому абсолютно придатними до перетворень і експериментів.
Венера набувала тіла. Вона ставала пластикою, рухом, жестом і поглядом. Химерним, витонченим, містичним. Символіка творилася прямо у русі, на очах. Маестро заплющував очі і уявляв... І кожна намагалася проникнути в уяву аби відтворити. Тому одночасно у нього впивалися і занурювалися усі разом душі, усі разом очі і серця... Це мусило знайти вихід. Мусило скластися докупи у пазл їхнього спільного Я. І для того кожна мусила віддати частину себе.
"Arial CYR"">"Мене чомусь вражало, як близько беруть до серця його зауваги інші. Він же часом сам не знає, чого хоче! Тому найкраще найменше напружуватись... ще вперше побачивши його, я впізнала ці очі. Колись я була знайома вже з таким чоловіком. Він теж дивився часом як вовк. Може, тому я так трималася? Вільніше, чи що... і моя покора не означала погодження чи приниження... це така єдиноможлива система опору... Коли здіймається буря, вітер ламає дуби, але не чіпає лозу."
Будь-яка повінь комусь все-одно приносить шкоду. І коли треба багато віддати назовні, постає питання - що ж тоді залишиться у тебе? Ю напевно перша почала самоспалюватись у цьому вогнищі, що постійно вимагало дрів.
"Прем’єра підняла загальний дух. Ми танцювали в електричці під тамбурин і рейн-стік... Як блудні музики. Люди боялися заходити до нашого вагону сприймаючи це за циганський табір або щось в тому роді... Цирк сучасних фріків... Натовп дівчаток різного віку, два хлопи, величний Маестро і бородатий барабанщик..."
Це був шал перемоги...
"«...Портрет автентичної жінкиRU">»
відтворено у новій виставі RU">< … > театру поезії
mso-ansi-language:EN-US">< … >mso-ansi-language:RU">
У «Венері» передано думки і переживання здебільшого жінок, яким двадцять чи ледь за двадцять. Але тільки на перших погляд. За надмірною емоційністю та екзальтованістю, що, зазвичай, притаманна молодим, прихована глибинна жіноча сутність. На те це й портрет автентичної (справжньої - синонім) жінки. mso-ansi-language:EN-US">< … >
Треба сказати, що ця, так би мовити, RU">«жіноча» вистава сподобається і чоловікам. Не те, що вони збагнуть щось досі незрозуміле у природі слабкої статі, бо той, хто говорить, що знає жінку, - безумець. Просто зустрінуться з жінкою тет- а тет. Без жодних масок.
mso-ansi-language:RU">«Це цілковито інший спектакль, аніж попередній, - ділиться враженнями актор < … >, який, до речі, грав у попередній виставі < … >. - Його я назвав би, до певної міри, футуристичним. Мені цікаво було осмислити, що жінка переживає у двадцять - двадцять п’ять років. Очевидно, що більш у зрілому віці вона дещо інша. Щоправда, тільки дещо... Бо її емоційно-чуттєві прояви все ті ж, хіба що з часом стають більш багатогранними та глибшимиmso-ansi-language:RU">».
mso-ansi-language:EN-US">< … >
Події
< … > театр репрезентує свій найновіший проект - Всеукраїнську прем`єру: "Венера" - приватне життя народженої з піни морської або щоденник столичної провінціалки. RU">< … > і надалі продовжує традиції європейського театрального студійного руху 60-70-их років. Чи не наймолодший за акторським складом, театр працює на засадах мандрівної трупи. Втілена акторами поезія адресована, якнайперше глядачеві-ровеснику (від 17 до 25 років). Сценічна адаптація 22-річної поетеси < … > якнайкраще відповідає ідейним та творчим пошукам театру останнього часу.
Про виставу можна сказати, що це:
містична декларація химерних та пристрасних зухвалиць
колекція помилок поганої дівчинки
бюро знахідок для дівчаток-мажорів
внутрішній крововилів почуттів
любов на межі та поза нею
цитатник для недосвітченних ревнивиць
та ще цілий спектр розмаїтих та мінливих емоцій, які являє світу ця поезія
Щимливу атмосферу духовних пошуків юної жінки підкреслюють композиції < … > відомого піаніста-імпровізатора у супроводі екзотичних ударних інструментів."
……………………………………………………………………………………………………………………………….
"Arial CYR"">"Виходили на сцену під музику і точно під неї рухалися. Усі були на виду. Ніяких куліс. Ти постійно під поглядами. Це схоже було на музичну скриньку, де від початку до кінця усі діячі на блискучому дзеркалі. І очі з залу вимагали видовища. А оскільки сюжет у поезії - справа відносна, видовищем ставали наші почуття і емоції. Ми вчилися вивертатися навиворіт... І треба сказати, робили в тому успіхи..."
Вимушені канікули тільки відтягнули помирання. Вони вижили ті вірші. Зносили, як старі речі. Навряд з них виросли. Просто зник сенс вивертатися, бо як виявилося, потому не лишилося нічого навзаєм. Або те, що лишалося, було не варте втрат. Тобто вони були настільки самозакохані у власну юність, що зрозуміли - їм жаль її роздавати. Навіть власні трагедії - жаль. І це був їхній інстинкт самозбереження. Бо виникло раптом нестримне бажання тримати все своє в собі і з собою, щоб віджити це самому, а не роздати на ярмарку марнот.
………………………………………………………………………………………………………………………………….
Але Венера не померла. Вона так і продовжувала існувати десь у метафізичному вимірі як сума усіх їхніх нервів того періоду, як сума слів, що знайшли зміст фактично тільки завдяки їхнім вустам і голосам, як тіло, що зарухалось десятьма парами руками і ніг, стегнами і грудьми.
грудень 2008 р.