Про науку і жизнь
Давненько я тут писав. І за всякими роботами і біготнею не особливо й збирався.
Але тут товарищ розповідає, з якою радістю його відпускають на пробити в науці за кордоном. Головний рефрен, що він зрадник і Іуда.
Мда. Чогось такого варто було чекати. Якого чорта, він тільки проговорився раніше сроку. Йому ще 3 місяці там працювати. А пречудовий характер директора відомий далеко за межами інституту.
І це, в першу чергу, що завгодно, але не заздрість. Людина справді вірить, що він творить на передовому краї науки. Хоча навіть свої самі-самі передові дослідження робить з росіянами. Людина не цікавиться іноземною науковою періодикою. Тому, що не знає англійської. Не знає і знати не хоче. Навіть українську за 20 років не вивчив. З інституту люди тікають, як руді миші. І стар, і млад. Навіть аспірантуру не хочуть добувати. Що раніше траплялось дуже рідко. Це все ускладнюється несамовитою "звідянкою".
Такий стан є далеко не характерним для старших науковців. Поряд є професори і доктора які і знають, і цікавляться, і хочуть. І інших заставляють не вкисати в болоті, а хоч трохи борсатись.
І прикро, і противно їхати працювати на чужого дядю. Але якщо хочеться щось толкове зробити в науці, по крайній мірі в нашій галузі, то іншого виходу, як рвати когті немає. На жаль
Але тут товарищ розповідає, з якою радістю його відпускають на пробити в науці за кордоном. Головний рефрен, що він зрадник і Іуда.
Мда. Чогось такого варто було чекати. Якого чорта, він тільки проговорився раніше сроку. Йому ще 3 місяці там працювати. А пречудовий характер директора відомий далеко за межами інституту.
І це, в першу чергу, що завгодно, але не заздрість. Людина справді вірить, що він творить на передовому краї науки. Хоча навіть свої самі-самі передові дослідження робить з росіянами. Людина не цікавиться іноземною науковою періодикою. Тому, що не знає англійської. Не знає і знати не хоче. Навіть українську за 20 років не вивчив. З інституту люди тікають, як руді миші. І стар, і млад. Навіть аспірантуру не хочуть добувати. Що раніше траплялось дуже рідко. Це все ускладнюється несамовитою "звідянкою".
Такий стан є далеко не характерним для старших науковців. Поряд є професори і доктора які і знають, і цікавляться, і хочуть. І інших заставляють не вкисати в болоті, а хоч трохи борсатись.
І прикро, і противно їхати працювати на чужого дядю. Але якщо хочеться щось толкове зробити в науці, по крайній мірі в нашій галузі, то іншого виходу, як рвати когті немає. На жаль