Україна заплатила за Перемогу найбільшу ціну
Міністерство оборони Росії, у черговий раз звівши баланс, обрахувало загальні людські втрати СРСР у роки Великої Вітчизняної війни з урахуванням Далекосхідної кампанії.
Отже: втрати цивільного населення й війська згідно із цими, далеко не бездоганними підрахунками, склали 26,6 мільйона осіб. При цьому безповоротні втрати особового складу радянських збройних сил склали понад 8,6 мільйона осіб.
Саме ці цифри доповідатимуть президентові Росії для того, щоб їх озвучити 9 травня.
Для порівняння: загальні втрати Німеччини, що воювала з половиною світу - від 5,3 мільйонів до майже 6 мільйонів осіб. Із них, за різними даними, від 780 тисяч до двох мільйонів. мирних жителів.
Маємо констатувати, що й ці обрахунки дуже наближені. Бо, як видається, тут не враховували жертв ані польської, ані фінської воєн, ані загиблих у ті роки в німецьких та радянських концтаборах.
Цього висновку можна дійти, просто зрівнявши різні цифри, наведені самим же Міноборони Росії.
Так, на момент початку війни 1941 року в Червоній армії перебували трохи менше 4,9 мільйона військовослужбовців. За весь час війни було мобілізовано 29,5 мільйона осіб. Станом на 1 липня 1945 року в армії перебували майже 11,4 мільйона осіб.
Беремо калькулятор: 4,9 + 29,5 - 11,4
То ж на цьому кривавому млині саме на фронті перемололи вбитими й інвалідами 23 (!) мільйони.
То ж маємо підставу рахувати як більш правдиву цифру, що наводять різні джерела - 10,465 мільйонів військових втрат і 18 мільйонів серед мирного населення. Тут і 6,3 мільйони військовополонених, із котрих 4 мільйони померли в полоні та багато сотень тисяч вже після визволення - у радянському ГУЛАГу.
Останнім часом стараннями "ревнителів правильної історії" відбулася, і з кожним роком поглиблюється банальна приватизація Росією Великої Перемоги. Проте навіть сухі цифри свідчать - цю перемогу в нас вкрали, як і багато чого в нашій історії.
Україна заплатила за Перемогу найбільшу ціну
Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, - становлять не менше 14 млн. чоловік. Це втрати найбільші й не порівняні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні.
Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР.
З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.
То ж втрати цивільного населення України: 5,5-6 мільйонів чоловік, понад 2,5 мільйони уродженців України загинуло на фронтах. Виходить, усього як мінімум 8 мільйонів осіб.
Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід - це ще понад мільйон жителів УРСР, переважно із західних областей. Втеча частини населення з окупантами, страшна цифра - 2,4 мільйони остарбайтерів із 2,8 мільйона радянських людей, загалом вивезених у нацистське рабство!
На руїни перетворилися 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл, з яких 250 спалено вщент, знищено 16,5 тисяч промислових підприємств, 18 тисяч лікувальних закладів, 33 тисячі шкіл, вузів, технікумів та НДІ; а також понад 33 тисячі колгоспів, радгоспів, МТС.
І все це зробили не тільки нацисти, а й радянські війська під час відступу.
Бо масштаб сталінських репресій у передвоєнні роки та в перші місяці війни в Галичині й на Волині, у період відступу, - був не менш вражаючим. Багато сотень тисяч репресованих, розстріляних, депортованих у Сибір і Казахстан - українців, поляків, євреїв.
Найяскравіші приклади виконання злочинної тактики "випаленої землі" - знищення центру Києва восени 1941 року та підрив Дніпрогесу, вигорілі ниви й села.
А ще - життя й покалічені "визволителями" долі людей у повоєнне десятиліття.
За 1944-1953 роки в Галичині, на Волині й Рівненщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисяч, убито понад 153 тисяч, виселено за межі України 203 тисячі.
То ж маємо вшановувати світлу пам'ять наших дідів, батьків, сестер і братів.
Але вшановувати не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нашої нації, а в щирій молитві за упокій їх душ та за долю України.
Петро Процик, генерал-лейтенант запасу, спеціально для УП