Степан Бандера - практик, теоретик, містик націоналістичного руху
Ірини Фаріон:
Феноменальною є Людина, що змогла дати назву цілому народові - бандерівці. Ймовірно, прізвище роду запрограмувало його Долю і стало знаком Свободи і Незалежности поневолених українців. Своїм походженням воно сягає латинської мови, з якої поширилося у романську, германську та слов'янську групу мов. Зокрема, італійське слово banda означає "корогва, прапор, загін, зграя" з визначальною мотиваційною ознакою, що сягає готського bandwa "прапор, знак", спорідненого з дієсловом benda "подавати знак"; порівняймо з давньоіндійським bh?h, що означає "світло". У французькій мові це слово побутує у зменшеній формі bandera (із суфіксом -ер), що означає "пов'язка жіноча", "стрічка", "опаска", "перев'язь" (порівняй бандероль, тобто щось перев'язане) [ЕСУМ 1, с. 132-133; SL 1 s. 51; SPR, s. 29]. Якщо в польську це слово потрапило з французької, то в українську очевидно, з польської зі значенням "прапор". Справді, сам Бандера став прапором змагань за свободу українців. І досі світло цього прапора затьмарює декому розум...
Нещадна, але одухотворена боротьба з трьома окупаційними режимами - польським, німецьким, московським - перетворила Його на сакрамент любови і ненависти. Тільки героїчні особистості здатні викликати таку високу напругу полярних почуттів. Де полярність - там життя. Де боротьба - там розвиток. Де позиція - там опозиція. У цьому сутність життя як творення і смерти як забуття чи вічности. Він своїм мисленням і чином перетворив власну наглу смерть у життя його народу як нації. Життям надихав, а смертю смерть подолав. Знаково, що навіть польська газета "Просто з мосту" під час Варшавського суду у листопаді 1935 року над С. Бандерою та його 12 однодумцями, звинуваченими у терористичній діяльності, зокрема вбивстві міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, писала: "Хай українських націоналістів буде тільки жменька, проте напруження жертовности, посвяти й героїзму тієї жменьки таке наявне велике, що його вистачає не лише на те, щоб воскресити, а навіть створити націю" [8, с. 83].
Невдовзі з цієї "жменьки" постала понад трьохсотисячна УПА, а на початку 40-их років ОУН стала провідною політичною силою на західноукраїнських землях, відтак у час імперії зла СССР бандерівці - це найбільша загроза для її існування. Цікавим способом про це свідчить одна з закордонних газет за 13-24 жовтня 1962 року: "Щоб оцінити важливість проблеми України для совєтського уряду, вистачить читати московську пресу і пресу "української республіки": немає дня, в якому не атаковано б українського націоналізму" (La Libre Belgique, Bruxelles) [2, с. 276]. Сьогодні також немає дня, аби московські ЗМІ не паскудили українців. Сьогодні, попри де-юре Українську Державу, націоналісти не представлені у жодній найвищій гілці влади - ні у Верховній Раді, ні в Уряді, ні в Президентській адміністрації. Хіба щойно, у лютому 2009 року, ВО "Свобода" як наступник у безкомпромісових націоналістичних бандерівських змаганнях здобула переконливу перемогу на місцевих виборах, виборовши першого націоналістичного голову Тернопільської обласної ради. Це і є тяглістю і вкоріненням ідеї, що, хоч і штрих-пунктиром пробивається крізь голодомори, репресії, розстріли, асиміляцію, псевдодемократизацію, лібералізацію, - але набирається сили, здіймається і розкрилюється. Аби стрімко й невпинно відбувалося відродження націоналістичної ідеї у супротиві до лібералізації та глобалізації, варто уважно придивитися до її фундаментального втілення - Степана Бандери.
Ще чотирнадцятирічним Степан, довідавшись про завдані поляками тортури Ользі Басараб - членкині УВО, - застосував їх до себе: заганяв під нігті голки; бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою; затискав до крови пальці, вклавши їх між двері й одвірки; припікав руки до скла нафтової лампи і навіть збирав з долівки розлиту зупу, приповідаючи: "Їж, Степане, бо і таку юшку може ще доведеться тобі колись їсти"... [8, с.75].
Якось в Академічному домі у Львові зібралася група студентів, серед яких студент-правник у контексті розмови сказав: "Я до ніякої політики не мішаюся. Я - український студент, і це все!". Степан, глянувши на нього, іронічно посміхнувся, встав і вийшов. Згодом, як прийшов цей "неполітичний" студент до товариства і став подавати кожному руку, то Бандера на місце простягнутої руки відвернувся, заклавши свої руки до кишені. На зауваження свого друга Г. Мельника, що він спричинився до неприємної ситуації, Бандера відсік: "Як тобі це не сподобалося, можеш заскаржити мене до суду" [6, с. 92]. За десятки років такого самого "неполітичного" студента зі Львівського педагогічного університету Б. Сташинського завербували московські служби - і він - "неполітичний" - убив Бандеру. Не менш знаковим було ставлення Бандери до партії демоліберального спрямування УНДО, що ратувало за виборчий блок з жидами. Він виразно дистанціював себе як радикала-націоналіста. Таким був кодекс чести і моралі цього юнака. Роки фізичного і морального самовишколу дали нечуваний вислід.
На Варшавському суді, згадує прокурор Желенський, "від нього била невичерпна енергія та фантастична сила"; журналіст із польської газети "Батьківщина" зауважує, що цей "низенький, маленького зросту, худорлявий, з лицем молодого хлопчика, темноволосий, підстрижений, одягнений у чорне вбрання" чоловік "думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтелігентна людина. [...]. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшости підсудних" [8, с. 82]. Вирок - смертну кару (через амністію замінено на довічне ув'язнення) - Степан Бандера та Микола Лебедь сприйняли вигуком: "Хай живе Україна!".
Містична сила цього молодого чоловіка проявилася в унікальному епізоді судового засідання Львівського процесу (25.V. - 26. VI. 19936 р. - звинувачення у державній зраді): "На самому початку процесу останнім до зали ввели Степана Бандеру. Коли він появився, всі підсудні встали з місць і привітали провідника: "Слава Україні!". За підсудними піднялися адвокати і глядачі, а за ними - судді, присяжні, журналісти й усі поліційні функціонери різних рангів. Ось як описав цю подію адвокат С. Шухевич: "Вони якось механічно попідносилися в переконання, що на залю увійшов суд або якийсь високий польський достойник. У цей спосіб ціла заля - як один муж - піднялася, щоб пошанувати молоденького Бандеру, коли той входив на залю. "Пане, пане, - говорив я опісля до [судового] радника Тиньки, - ви дивуєтеся, що український нарід слухає Бандеру; коли ви самі віддаєте йому такі гонори: всі стаєте, коли він входить на залю судової розправи" [8, с. 84].
Не менш важливий епізод про містичну силу Степана Бандери залишив його сповідник у тюрмі отець Кладочний: "Був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя...[...]. Від него била сила волі і устремління поставити на свойому. Якщо є іберменш (надлюдина), то він власне був такої рідкісної породи - іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе". Унікальність цієї енергетики та сили волі мала своє безприкладне втілення у манері провадити розмову та ухвалювати рішення. Спогади про це зоставив П. Мірчук: "На всіх засіданнях Проводу Бандера звертав увагу на діловитість, не любив загальникових риторичних промов, сам ніколи не вживав описового промовництва (пишномовства) й інших здержував від відходження від теми й закінчував кожну точку прийняттям остаточного рішення в даній справі і дорученням, хто відповідає за виконання даного рішення" [8, с. 87, 89].
Перш ніж вимагати від інших треба було самому стати прикладом безоглядного чину. Отож найважливіші віхи його діяльности, що перетворили Бандеру у символ і прапор визволення українців:
1.Розбудовував ОУН у Калуському повіті і відповідав за розповсюдження підпільних видань на Західній Україні.
2. Із 1932 року був заступником Крайового провідника ОУН, зазнавши п'ятьох арештів за антипольську діяльність.
3. 1933 року ініціював резонансну шкільну акцію "У боротьбі за душу української дитини" з видруком і поширенням 98 тисяч листівок та 6 тисяч відозв. У листівці йшлося: "Українські батьки й матері! Ми мусимо перейти від оборони до рішучого наступу проти польського панування, то є проти польської держави й польського Духа на всіх ділянках нашого життя, в першу чергу в школах". У відозві зазначено: "Молоді друзі! Українські школярі!" [...]...не дайте, щоб з Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх слухняних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика свята боротьба".
4. На знак протесту проти Голодомору, організованого Москвою, як керівник Крайової Екзекутиви ОУН у жовтні 1933 року дав розпорядження про атентат московського консула у Львові. У результаті Микола Лемик убив розвідника НКВД О. Майлова, привернувши таким способом увагу світу до геноциду українців в комуністичній Росії. На Варшавському процесі Бандера сказав: "Я сам про цей атентат вирішив...[...]. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького...", "але - наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати".
5. За наказом С. Бандери 15 червня 1934 року Г. Мацейко здійснив атентат на польського міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького на знак протесту щодо нестерпного становища українців у Польщі, зокрема пацифікації краю.
6. З наказу С. Бандери Я. Карпинець виготовив повітряні балони для переправи і розкидання оунівських відозв на Східній Україні, а відтак було створено організаційний зв'язок і похідні групи на ці терени.
7. Ініціятор боротьби з місцевими відступниками - прислужниками ("хрунями-угодовцями") польського режиму. Як вислід - убивство директора львіської гімназії І. Бабія та Я. Бачинського (1934 р.).
8. Ініціятор створення "зелених кадрів": у зв'язку з посиленням польського терору члени ОУН мали перейти у глибоке підпілля і вести з окупантами непримиренну боротьбу, об'єднуючись у збройні партизанські загони. Одне з їхніх завдань - визволення заарештованих членів ОУН. Цей проєкт передував зародженню УПА.
9. Перетворення Варшавського і Львівського судових процесів (1935-1936 рр.) на трибуну проголошення націоналістичних ідей і демонстрацію непохитної і незламної поведінки. Як вислід - поразку перетворено на перемогу ідеї національного визволення та свободи. ОУН збагатилася 20 тисячами членів, що протистояли двом імперіям - польській і московській. Під час тих процесів авторитет і популярність С. Бандери так зросли, що народ почав складати про нього пісні і легенди.
10. За час понад п'ятирічного ув'язнення (13 вересня 1939 року у воєнному хаосі втікає з тюрми) провів 3 протестових голодування по 9, 13 і 16 днів.
11. У лютому 1940 року після ідеологічних конфліктів із А. Мельником (зокрема, орієнтація останнього на зв'язки з Німеччиною) створено Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою, з якого згодом виросла УПА. 3 квітня 1941 року у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН С. Бандеру одноголосно обрано Головою Проводу.
12. 30 червня 1941 року у Львові проголошено Акт відновлення Української Держави. С. Бандера був співавтором тексту, ініціятором його оприлюднення та взяв на себе відповідальність за його суть перед німецькою окупаційною владою. Як вислід - 5 липня 1941 року арешт і нацистський концтабір Заксенгавзен до 27.IХ. 1944 року.
13. 1945 року С. Бандеру разом із Р. Шухевичем та Я. Стецьком обрано до Бюра Проводу ОУН. На вимогу Проводу і задля безпеки життя С. Бандера виїздить за кордон, аби розбудовувати закордоні частини ОУН, зокрема їхню військову спроможність для боротьби у Краю.
Відтак із 1948 року в організації наступають глибокі внутрішні ідеологічно-організаційні конфлікти між колишніми однодумцями. Опозиція вперто поширює чутки, про перехід ОУН в Україні на соціялістичні позиції. А отже, це слід зробити і за кордоном. На знак протесту "підшивання під фірму ОУН неокомунізму" 22 серпня 1952 року С. Бандера полишає кермо Голови Проводу всієї ОУН, однак 5-та Конференція ЗЧ ОУН знову обирає його своїм Провідником. Характерно, що цей розбрат триває на тлі щонайменше шістьох викритих замахів на життя Провідника, останній із яких 15 жовтня 1959 року мав доконечний результат. Знаково, що ще 1946 року М. Бажан як представник делегації УССР на засіданні сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні вимагав від західних політичних лідерів видати С. Бандеру як "запеклого злочинця супроти людства".
Особливістю закордонного життя С. Бандери стала його активна публіцистична діяльність як теоретика революційного націоналістичного руху. Видається, що в умовах психологічного дискомфорту серед відчужілих своїх і реальної фізичної загрози життю відбувається ідеологічно-філософське осмислення основних життєвих цінностей і констант націоналістичної боротьби. Після бурхливої мілітарної діяльности і викрешування себе на сталь у польсько-німецьких тюрмах перо у сильних руках цього чоловіка явило нам Правду про глибинно інтимні людські, національні, релігійні і державницькі цінності. Ще далеко не все опубліковано з його теоретичної спадщини, однак збірник праць "Перспективи української революції" (Дрогобич, 1998) - це достатнє відображення його гармонійного внутрішнього життя.
На основі тих праць природно вибудувати ієрархію його засадничих життєвих цінностей за визначальними концептами, себто згустками ментальної свідомости Провідника: БОГ, ДУША, ДУХОВІСТЬ, ІДЕЯ.
Концепт БОГА
Степан народився у родині греко-католицького священика Андрія Бандери і Мирослави Глодзинської - доньки священика. Батько не відділяв релігійних переконань від національних, тому у пору першої світової війни пішов добровольцем до Української Галицької Армії польовим капеланом. Після поразки повернувся до священичої роботи. 10 липня 1941 року отця Андрія після довгих допитів розстріляли енкаведисти. Незадовго до вбивства отець казав: "Насильна смерть від більшовицької кулі або від катувань у в'язницях НКВС прискорить мою зустріч зі споконвічним Богом!" [7, с. 12]. Так і сталося.
Степанове трактування Бога випливало з органічного родинного середовища, а випущена нитка життя лише додавала особливих кольорів у Його осягненні. Однак найважливіше полягало у самому усвідомленні Божої присутности: "Свідомість, що з нами Бог - це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання" [1, с. 414 - далі покликання на сторінку]. Саме Господа С. Бандера називає "невичерпним джерелом" людської сили. Національні і людські прагнення до волі та правди мислитель вмотивовує їхньою Божою даністю, волею і призначенням: "Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіма народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. Не хочемо бути ані об'єктом, ані спри чинником поневолення, визиску і кривди. Ми боремося активно за волю і правду не тільки тому, що їх потребуємо для себе, але передусім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є йти за волею Божою. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародному загарбницькому імперіялізмі" (с. 420).
Поняття правди і любови невіддільні від Бога - вони є самим Господом: "Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда. Туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда - це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто і ніщо не відверне людства [...] Так само не згасити большевикам любови ближнього, почуття справедливости та прагнення її тріюмфу. Бо це основні Божі закони для людської спільноти, підвалини взаємин між людьми, які голосом совісти завжди відзиваються в душі" (с. 412)
На думку С. Бандери, руйнування християнського світогляду - це знищення визначальних духових засад українця. Найбільше лихо - у матеріялістичних псевдоцінностях більшовизму, тоді як "Український світогляд є християнський" (с. 140). На суді над убивцем С. Бандери дочка провідника Наталя закінчувала свою промову характерними словами: "Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога і України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну вільну Україну - за свободу всього світу" [2, с. 215]. Феномен християнства у його одночасній універсальності та індивідуальності - людській і національній.
Концепт ДУШІ
Якщо б нам відкрився Господній лексикон - то, мабуть, серед стрижневих слів і найпевнішої Його реальности було б слово - ДУША: ця невидима, але наскрізь визначальна сакральна субстанція життя людини і її стосунків з Богом. "Душа - це те, що робить траву травою, ліс - лісом, людину - людиною. Без душі трава - сіно, ліс - дрова, людина - труп", "Бо не тіло, а душа є людиною", - каже Г. Сковорода.
Це слово-концепт пронизує праці С. Бандери, позаяк він сам був передусім ДУШЕЮ, що матеріялізувалася і в житті, і після його смерти у мільйонах убитих, живих і ще не народжених його наступниках. Його душа дала назву народові - бандерівці, а Львів і досі називають Бандерштатом... Бандерина візія ДУШІ як сакрального і визначального первня людини має три площини: Божу, людську і національну, що вписані у політичний вир життя.
Божу тому, що "людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя" (с. 412). Характерно, що на суді Бандера, якого звинувачували у вбивстві польських прислужників Бабія і Бачинського, підкреслив: "Коли ж хтось добровільно і свідомо співдіє з ворогами в поборюванні, і то фізичними методами, українського визвольного руху, ми стоїмо на становищі, що за такий злочин національної зради належиться лише кара смерти".
Неминучим є у Бандери вплітаннях високих істин у суспільне життя - бо людина обов'язково суспільна, себто покликана жити у спільноті родинній, національній, державній. Катастрофою для тих трьох типів спільнот стала більшовицька війна з релігією, з Христовою Церквою, однак, зауважує мислитель "закладеної в людській душі основи віри: туги за Богом і шукання Божества" знищити неможливо (с. 412). Людина житиме повноцінним життям лише у контакті з Всевишнім. Блискуча метафора від Бандери "туга за Богом" оприявнює живучість душі: вона є, позаяк тужить за політично убитим Богом. Вмонтовуючи поняття ДУШІ у політичний вир, С. Бандера віднаходить "істотну причину невдачі більшовицької інженерії в духовій ділянці": "вона натрапила на такі первні в душі людини, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерти" (с. 412). Там, за цією межею, Істина, тотожна Богові. Слушно казав 1939 року міністр закордонних справ Польщі пан Бех: "Коли на нашу землю прийдуть німці - вони заберуть свободу, коли - москалі, то заберуть душу".
Невідступно аналізуючи двобій націоналізму з комунізмом, мислитель констатує: ця боротьба є змаганням за душу людини: "Основна частина боротьби революційної організації з ворогом - це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби" (с. 286); "Між московським большевизмом-комунізмом і українським націоналізмом іде найважливіший змаг за душу українського народу" (с. 322).
Люди звикли піклуватися про свій фізичний стан. Зрештою, інстинкт самозбереження завжди на сторожі. Однак ще більшої праці і турботи потребує душа. С. Бандера розмірковує про це передусім у контексті виснаженої душі цілого народу: "Сили душі кожної людини й цілого народу теж потребують плекання й наснажування, особливо тоді, коли їх переобтяжено постійною надмірною напругою. Це мусить мати на увазі кожний, хто турбується про долю свого народу" (с. 413). Найпевніші ліки для виснаженої душі - це віра. Саме вона "найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти" (с. 413).
Зміна світу і суспільства лежить аж ніяк не в царині виробничих відносин, хоч вони як складник засадничої зміни посідають якусь частину важливого місця. Загадка зміни світу і суспільства у цій самій невидимій субстанції, що дає дихання життю: "У масовості лежить сила і забезпека революційної підготови. Бо її властива суть - це свідомість, внутрішнє переконання і наставлення кожної людини, заховане в її душі" (с. 260). Постійне звернення мислителя до внутрішнього світу людини вможливлює зазирнути у його глибини. Саме ця бездонна інтравертність давала такий всеосяжний екстравертний вислід - ОУН як провідна політична сила Західної України, УПА як феномен змагання з двома тоталітарними режимами, теперішнє відродження націоналізму.